Як помирають улюблені письменники?

Як помирають улюблені письменники? Ви задавали собі це питання? Адже, якщо читачеві подобається книга і її герої, то автор стає безсмертним...

Буває й інакше: іноді автор продовжує жити, але своїми вчинками вбиває все те добре, що посіяв своїми книгами.

Так вийшло, що виріс у двомовному середовищі, тому я ніколи не ділив літературу на українську і російську. На фантастику, детектив, драму і таке інше – ділив, а за національною ознакою – ні. Якщо книга мені подобалася, я міг дочитати до середини, і тільки потім, випадково, усвідомити, якою вона мовою написана.

Але ось прийшла війна. Першим в цій війні поліг для мене Сергій Лук'яненко. Письменник, деякі книги якого я перечитував більше 10 разів, загинув смертю довбо..., назвавши мою батьківщину «проклятою землею». Йому (цитую), нащадку українців, росіян, татар, кісткою в горлі стала ідея відродження української держави.

Сильнішим за цю образу, яку я, як відданий читач, тоді відчув, було тільки здивування: як автор «Лицарів сорока островів» міг скотитися до такого – всерйоз проклясти цілий народ (серед якого багато його шанувальників) за прагнення свободи!

Після цього були ще втрати. У 2013-2015 роках, очевидно, стало важко видаватися в Росії, не лизнувши зад Путіну. Але всі ці «письменницькі смерті» згасали до недавнього моменту. Доки я випадково не зайшов у «Фейсбук» на сторінку мого давнього знайомого Володимира Свєржина (Фидельмана). З’ясувалося, що він воював на боці ДНР, а нині живе в Петербурзі і дає інтерв’ю «Літературній газеті».

Я був дурнем, коли вважав, що людина з історичною освітою, яка все життя писала фантастику на основі альтернативної історії, повинна прислухатися до логічних аргументів. Втім, час нас розсудить.

Від себе скажу: Фіде (Володимире Свєржин), спочивай з миром! Ти і твої літературні герої відтепер мертві для мене.

Джерело