Ангели "нульовки" або Просто Степанівна

Пам'ятаю її страви, особливо каву. Вона була усім нам, що стояли на "нульовці" в Пісках, як мати.

Вона – цивільна, вона – мати шістьох дітей. Вона – та, кому можна відкрити душу, вона – перша і найшвидша допомога у Пісках.

Про Степанівну, її смачну каву, мудрість і безстрашність на фронті ходять легенди. Жінка вже понад два роки практично живе на нульовій позиції, там де навіть атеїсти починають молитись, а бажання жити більше схоже на мрію.

За плечима Степанівни – сотні збережених життів і ще більше зігрітих душ. Коли машина не їде, вона бере рюкзак, йде пішки і на руках витягає поранених. Навіть на війні жінка може зробити так, неначе ви вдома, де затишно і зовсім не страшно.

– У кожному негативі потрібно бачити позитив і цим усе сказано. З бійцями потрібно працювати не застатутом, їх треба розуміти. Вони часто приходять, аби просто поспілкуватись, аби їх зрозуміли, почули, втішили, аби скинути тягар з душі. На передовій, де ти постійно на волосинці від смерті, де біль, страждання, смерть – не просто слова, це дуже важливо.

Бійці розповідають, що навіть під час інтенсивних обстрілів, коли ризиковано вилазити з укриття, мати Пісок безстрашно мчить вперед. Адже під вогнем її чекають поранені, яких за будь-яку цінупотрібно евакуювати та перев’язати.

– На війну я йшла як медсестра, однак уже незабаром опанувала лікарську справу. Тут швидко можна стати справжнім професором – нема куди подітися. Іноді бувало стільки поранених, що починалась паніка. В такі випадки я просто виходила з медпункту і кричала щосили.

Окрім поранень, на фронті вистачає ще й іншої пошесті, яка вражає бійців. Що цікаво:чимало воїнів вкрай бояться стоматологів. Іноді навіть доводилось сидіти поруч чи тримати за руки під час неприємних стоматологічних маніпуляцій.

На фронті жінка проголосила певні правила. До неї в приміщення не можна заходити в брудному взутті, та йнапідпитку до Степанівни краще не наближатись. Забороняє жінка і лаятись поряд із собою. За лайливі слова доведеться сплатити штраф – п’ятдесят гривень. Та які б правила не встановлювала жінка, усі, без винятку, бійці лагідно називають її мамою.

– У моїй великій родині я не одна залишила звичне мирне життя. Два зяті пройшли АТО. Та й решта сім’ї активно допомагає фронту. Рідні, знайомі і просто небайдужі українці закуповують медикаменти, устаткування для шпиталю. Я перебуваюна волонтерських засадах, можна сказати в підпіллі. Це мій свідомий вибір, адже тільки таким чином мене ніхто не обмежує.

Степанівна розповідає, що коли приїжджає додому на відпочинок, її одразу тягне назад.

– Іду мирним містом, дивлюсь в обличчя людей і розумію, що війни тут немає. Народ бігає у своїх справах, і для них війни немає. Війна тільки для одиниць – тих, у кого хтось на ній загинув або зараз на передовій, а для решти…

Степанівна і зараз допомогає. Дякуємо!!!