Не дають добро на добро
Шановна редакціє!
До вас звертається по допомогу Вікторія Захарова з міста Балаклія Харківської області. Мені 20 років. >>
Я був запрошений на анонсований «закритий» перегляд польської стрічки «Волинь».
Мене запросило Посольство Польщі в Україні. На усне запрошення, яке супроводжувалось фразою, що посольство знає і вдячне за стриману позицію Майдану ЗС (ми не підтримали жорстку заяву низки громадських організацій) стосовно відповіді на постанову польського сейму, я сказав, що, по-перше, позиція Майдану ЗС в цьому питанні не пропольська (ми вважаємо, що в Польщі існує антиукраїнська політика). Просто на сьогодні ми вважаємо за доцільне дбати більше про збереження того позитивного, що маємо у відносинах з Польщею (історія вчить, що пересваритися ми завжди встигнемо, якщо захочемо). А, по-друге, це не просте питання для мене – прийняти чи не прийняти це запрошення, враховуючи резонанс фільму і необхідність дбати про власну репутацію.
Польський колега сказав, що навіть критикувати краще усвідомлено та аргументовано, і хоча би для цього фільм варто подивитися.
Подумавши кілька годин, я подякував і прийняв запрошення.
Тепер зі ЗМІ я дізнався, що польська сторона дослухалась до рекомендацій МЗС України (в нормальному житті це називається вимога) відмовитися від показу фільму (планувалось пізно ввечері в кінотеатрі «Київ»).
Ще раз нагадаю, що я виступав проти заяви Верховної Ради України у відповідь на заяву Сейму Польщі. Я розумів, що відповісти заявою на заяву можна, але у відповідь на політику в Польщі, частиною якої, слід думати, є фільм «Волинь», нам сказати нічого.
І виявився правий. Нам сказати нічого. Тому вдаємось до заборон.
Я би зрозумів цю заборону, якби уповноважені організації України прийшли до висновку, що цей фільм порушує закони України. Я зрозумів би заборону на прокат цього фільму.
Але в даному випадку мова йшла про закритий показ для аудиторії підготовлених глядачів, серед яких абсолютно точно були б і опоненти «польської позиції» чи то пак, певної позиції автора фільму.
Пригадуємо, що і Верховна Рада, і Президент України виступили з закликами «спільно вивчати складні сторінки історії» з Польщею.
Особисто вважаю це безглуздям (як і більшість з того, що відбувається у нас останні кілька років в зовнішній політиці). Свою історію треба витворити і знати самим. А далі можна хіба домовитися з іншою стороною, як обходити ті чи інші питання.
Але це безглуздя (спільне вивчення складних сторінок історії) є офіційною позицією України! І дії органів влади України повинні бути спрямовані на реалізацію цієї позиції. Ну, хоча би для того, щоб не дати партнерам змоги звинуватити нашу державу у непослідовності.
То як же так: однією рукою ми запрошуємо до діалогу, а іншою відхиляємо якісь запрошення до цього діалогу?
Не бачу трагедії в тому, що показ фільму не відбувся. Але і сенсу в цій забороні не бачу теж. Як і послідовності української влади.
Яка, якщо поляки заартачаться, не зможе ніяк перешкодити цьому показу, якщо він відбудеться не в кінотеатрі «Київ», а, приміром, на території польського диппредставництва.
Шановна редакціє!
До вас звертається по допомогу Вікторія Захарова з міста Балаклія Харківської області. Мені 20 років. >>
В історії радянського спецназу був лише один офіцер ГРУ, який за війну в Афганістані отримав звання Героя Радянського Союзу за життя — і ним був українець. >>
У перебігу, подекуди, напружених відносин між Варшавою і Києвом, українська сторона, із невідомих причин, належно не відреагувала на заяву президента Польщі Кароля Навроцького про те, що у нього "кожен день відбувається духовний зв'язок із Пілсудським". >>
Замість того, щоб підвищувати цінність військової служби загалом, створювати стимули для професійного розвитку, підготовки кадрів, набуття нових спеціальностей та довгострокової кар'єри у війську, нам знову пропонують перерозподілити доплати між різними категоріями військовослужбовців. >>
Те, що понад 700 військовослужбовців бригади «Азов» вже п'ятий рік знаходяться у російському полоні і потрапляють в списки на обмін в мінімальній кількості, свідчить про те, що всі ми суттєво недопрацьовуємо. >>
Нічого подібного за масштабом і рівнем документування в польській історіографії не існує. Натомість цифра у 100 тисяч убитих поляків, яка сьогодні фактично закріплена в польському законодавстві та політичному дискурсі, не підтверджена жодним науковим дослідженням. >>