В Україні бракує добропорядних міщан

Дивлюсь на мешканців свого будинку на 96 квартир і розумію одну невтішну річ.

В Україні є певний відсоток пасіонаріїв - тих, що гинуть на Майдані та йдуть добровольцями на війну, але їй катастрофічно бракує жирного такого прошарку добропорядних міщан. Таких собі бюргерів, містян зі стажем, вихованих у певних традиціях.

Вони не підуть помирати за ідею, але навчать своїх дітей і дітей своїх дітей повазі до праці, до майна і до чужого простору, повазі до оточуючих. Вони не стануть викопувати вночі кущі бузку, щоб пересадити їх на дачі, не стануть мочитисяв ліфті, підпалювати його кнопки, блокувати вихід з під'їзду позашляховиком (у 200 метрах є парковка), не вмикатимуть зрання перфоратор, не відвертатимуть мармизи від тих, з ким прожили під одним дахом понад 30 років.

А якщо постане проблема, яка вимагає спільного рішення, зберуться для її розв'язання (а не сміятимуться в кулак з лохів, що здають кошти на ремонт «за себе і того парня», точніше, за цілих трьох здорових і працездатних «парней», бо відсоток тих, хто ворушиться, зазвичай не перевищує 25).

Умоєму будинку єдиний метод впливу на управдома (чи то пак на голову правління нашого кооперативу) полягає у тому, щоб підпалити їй балкон. Переобрати? – ні, не чули. Спроба зібратися разом обертається на потік нецензурщини, на істерику управдомихи і її категоричну відмову займатися у подальшому справами будинку. Відтак будинок зависає у повітрі – в очікуванні, мабуть, того моменту, коли, згідно із новим законодавством, управляючого менеджера спустять згори, якщо мешканці не спроможні його обрати самотужки.

Україна має значно більше спільних рис з Росією, ніж ми готові це визнати. І одна з таких рис – панування агресивного, тупого, здеградованого бидла, пролетаріату у п'ятому поколінні.

Із таким багажем наші перспективи кепські. А щодо середнього класу, мотивованого не гадити там, де ти живеш, то він у нас, як відомо, відсутній.