Я не думаю, що більшість із тих, хто сьогодні проти обмежень для гастролей росіян, підтримують колаборантів. Ні, звичайно.
В більшості це абсолютно нормальні люди, знайомі і друзі, які захищають частину своєї ідентичності.
Захищають наші юнацькі «темные аллеи» і «антоновские яблоки», «звезду Аделаиду», збиті до крові на гітарі пальці під Висоцького, білогвардійську романтику, булгаковский Город і білі кахлі на каміні Турбіних, відкриття Набокова і потрясіння від Платонова і ще безліч емоційних прив’язок і знаків.
Мені це дуже близьке і зрозуміле, як київській двомовній дитині з російської школи.
Але я також знаю, що якщо ми зараз, під час війни, не зробимо зусилля і не проведемо лінію свій – чужий, якщо далі будемо з головою перебувати в російському дискурсі, демонструвати «широту взглядов», заглядаючи в рот російським інтелектуалам і лібералам, і заради 5-7 порядних росіян (частина з яких протестує проти російсько-української війни, оскільки ми «адін народ» (Шевчук, БГ) – так от, якщо ми заради них запускатимемо в країну орбакайте-таганкі-корольових-мєньшикових-антрєпрізи прістрарєлих, тобто продовжуватимемо російську культурну експансію, то це просто продовжуватиме оцю незносну муть, моральну безпомічність і шизофренічну розкаряченість останніх 25 років.
І це стане нашою цивілізаційною поразкою. Я не перебільшую, саме цивілізаційною поразкою. Якщо ми не порвемо з рускім міром, рускій мір порве нас.
Усім шляхетним друзям «це не наш шлях, ми демократи і європейці» відразу скажу: як би ми з вами інтелігентно не поправляли очочкі над шахівницею і не старались дєлать ліцо, гопніку, який перевертає шахівницю, плювати і на нас, і на гру, і на наші очочкі.
Спостерігаю за цією словесною діареєю, яка несеться в соцмережах навколо проблеми створення академічних людей у профільній школі, і ніяк не можу зрозуміти, чому ті, від кого вона йде, не усвідомлюють елементарних речей. >>
Так, усі радіють кожному обміну. І всі вдячні за кожне врятоване життя. Але ця радість не скасовує відповідальності перед Героями оборони Маріуполя. >>
Наші пращури добре знали, що смерть це не кінець, а перехід. Душа, як пташка, вирушає у свій шлях, і важливо не тягнути її назад болем, а дати спокій, щоб вона знайшла дорогу до свого світу. >>
У Києві, у Національній філармонії України, відбувся щемкий концерт «Польовий і Польова» із проєкту «Звільнена музика», спрямованого на деколонізацію українського музичного простору та повернення імен і творів, які в радянські часи цілеспрямовано витісняли. >>
Командири усіх підрозділів поліції вже зараз повинні мати реальний бойовий досвід - бо інакше вони не можуть забезпечити правопорядок у країні, де значна частина населення має бойовий досвід і де ворожі терористичні акти - звичайний сценарій ймовірної небезпеки. >>
Ми багато говорили про роль молоді у творенні нашої держави, про той вибір, який кожен із нас робить щодня. Бо Україна сьогодні — це не лише про страшні виклики, це, перш за все, про нашу з вами можливість формувати власну, унікальну траєкторію розвитку. >>
