Вуйцьо Данцьо про свої оунівські підпільні походеньки розказував рідко… Але то було Різдво, свято, щось хотілося говорити… Оповів про жінку, якій вперше в житті поцілував руку...
Жила родина в Перемишлі. У 1938 році, якраз ото як Богданові сповнилося десять, сталася така пригода. Троюрідний брат Богдана Роман закохався в єврейку Рахель. Настільки серйозно закохався, що вирішив одружитися. На той час це була надзвичайна подія. Красуня Рахель відповіла йому взаємністю.
Це кохання зробило їх ізгоями. Родина Романа відмовилась від нього, родина Рахель відмовилась від дочки.
Він був адвокатом, вона — стоматологом, відійшли від усіх, жили відокремлено, ніхто до них не ходив у гості, не було їм змоги зайти ні до церкви, ні до синагоги. Ходили вони собі до лісу. Ліс добрий, він прихистить, поговорить, заспокоїть… Знався Роман на борових стежках, звірячих слідах, риболовлі…
Своїх дітей Бог цій парі не дав, то часом Роман свої знання передавав Богданові. Вони йому згодилися потім, коли довелось через кілька кордонів ходити зв’язковим на велику Україну.
Чи від того ізгойного болю, чи від банального грипу, чи від надміру воєнних переживань Роман помер у 1941 році… Рахель забрали в гетто...
У 1943, коли вже стало зрозуміло, що жителів гетто будуть знищувати, Богдан обладнав криївку у напівзруйнованому будинку. З одного боку жила старенька бабуся, трохи глуха вже, трохи сліпа, а головне — не балакуча. З другого боку будинок був зруйнований, але тільки частково.
Там, впритул до бабусиного комина і була обладнана криївка. З маленькою пічечкою, що мала вихід у загальний комин, з деревяним ліжком, скринею для запасів їжі. «Криївку» Богдан обладнав сам, але заручився підтримкою ще кількох чоловік із родини. Мало що могло бути, якби з ним, Богданом що трапилося, то треба, щоб хтось міг опікуватися…
Рятувати світ — добра справа, але врятувати одну людину часом куди важче… Богдан пробрався в гетто і знайшов Рахель. Малесенька кімнатка, на столику фото Романа.
— Гетто будуть знищувати, багато не можу, але можу тебе звідси забрати. Ти — дружина мого брата, хай і не рідного. Він уже не може потурбуватись про тебе, то маю я, як можу. Криївка для тебе готова.
Рахель була вдячна. Навіть усміхалася. Але відмовила:
— Якби був живий Роман, я б пішла. Якби в мене була дитинка, я б пішла… А так… Хай буде мені те, що моєму народові… Дякую тобі, я залишуся тут...
Богдан поцілував її руку… Вперше в своєму ще дуже юному юнацькому житті поцілував руку Жінці...
P.S. Ось на таких історіях «жахливі і кровожерні оунівці» вчили мене «антисемітизму»... А сьогодні пан Рівлін також вчить мене...
Знаю, що моє послання до Рівліна не добіжить, але до когось хоч…
Хай першим кине камінь той, хто ГОДЕН ПІД СТРАХОМ СМЕРТІ ВРЯТУВАТИ ЛЮДИНУ ІНШОЇ НАЦІОНАЛЬНОСТІ/ВІРИ чи здійснив це… Хай кине...
Спостерігаю за цією словесною діареєю, яка несеться в соцмережах навколо проблеми створення академічних людей у профільній школі, і ніяк не можу зрозуміти, чому ті, від кого вона йде, не усвідомлюють елементарних речей. >>
Так, усі радіють кожному обміну. І всі вдячні за кожне врятоване життя. Але ця радість не скасовує відповідальності перед Героями оборони Маріуполя. >>
Наші пращури добре знали, що смерть це не кінець, а перехід. Душа, як пташка, вирушає у свій шлях, і важливо не тягнути її назад болем, а дати спокій, щоб вона знайшла дорогу до свого світу. >>
У Києві, у Національній філармонії України, відбувся щемкий концерт «Польовий і Польова» із проєкту «Звільнена музика», спрямованого на деколонізацію українського музичного простору та повернення імен і творів, які в радянські часи цілеспрямовано витісняли. >>
Командири усіх підрозділів поліції вже зараз повинні мати реальний бойовий досвід - бо інакше вони не можуть забезпечити правопорядок у країні, де значна частина населення має бойовий досвід і де ворожі терористичні акти - звичайний сценарій ймовірної небезпеки. >>
Ми багато говорили про роль молоді у творенні нашої держави, про той вибір, який кожен із нас робить щодня. Бо Україна сьогодні — це не лише про страшні виклики, це, перш за все, про нашу з вами можливість формувати власну, унікальну траєкторію розвитку. >>
