На превеликий жаль усе більше розчаровуюсь у здатності українців захищати свої права, свою честь та гідність. До цих високих вселюдських категорій відносяться насамперед права титульної нації на рідну мову.
В Україні сяк-так провели декомунізацію. Це ніби зірку зняли з кокарди. Нарешті, скинули засмальцьовані кров’ю наших предків чекістські галіфе. А ось сутність суспільства – мова спілкування нації залишається жахливо змосковщена. Вийдіть на вулицю столиці, інших міст – всюди почуєш це гидке рашен федерайшен.
Глава держави, напевне, сп’яна, назвав, цифру про начебто стовідсоткову оборону рубежів держави у Східному Донбасі людьми, які розмовляють… російською мовою. Звідки це він знає? Він хоч раз був на фронті?
Виходить, що до півсотні тих моїх знайомих, які нині на фронті, - вони не воюють. Вони бомки з верб збивають, а ратоборствують на блокпостах тільки якісь міфічні російськомовні. Щоправда переважну кількість гробів із захисниками Вітчизни чомусь везуть в села, де ніхто й словом роками не обмовиться по-московітськи.
Тим часом, повні Ідіоти з адміністрації президента, на чолі з головним спічрайтером, хвальковитим Олегом Медведєвим, які ж, напевне, запустили цю абсолютну дурню на весь світ, не поспішили виправити ляп. Вирішили, либонь, тихенько пересидіти обурення не багатьох українців під віником. Мовляв, яка різниця, що прозвучало саме так.
Зовсім інакше зреагували на це в стані московітів і п’ятої колони, відвертих українофобів, яких в Україні хоч гать гати. У четвер, 22 вересня, під проводом горлопанів пп Червоненка та Суслова рашівці вже провели форум із закликом відновлення економічних зав’язків з Росією. Читай – пропонується налагодити нову «віковічну дружбу» з терористами й вбивцями, які поклали в могили на Сході держави майже десять тисяч українців.
А наступного дняу Верховній Раді якийсь залітний один (!) євродепутат, на прізвище Ребега, вже зібрав ще одну групу тих, хто виступає за те, аби негайно захистити в Україні … русскій язик.
І головним мотивом для нової русифікації нашої держави там були брехливі слова Порошенка про те, що це начебто не українці захищають свою державу від бандитів і терористів у Східному Донбасі, а вони – рускоговорящіє. Наче не ця бичача мова запускудила нашу націю, нашу віру, наші чесноти. Наче не він (їхній окупаційний «язик»), своє пекучою смолою, навічно приліпився до України й українства, перешкоджає нам жити спокійно, рідномовно. Що це його носії стільки бід упродовж століть принесли на нашу землю, і знову проливають кров тисяч українців, заявляючи, що їх у Донбасі насправді немає…
Дурні українці мовчать. Вони не можуть ні на що зорганізуватись. Навіть на створення дійового товариства, чи то спілки, можливо, братства громадян з захисту рідної мови. Пара-тройка хитрунів з-за кущів, надійно замаскувавшись уних, напише коментарі на цей мій виступ з криком про поміч нашій мові, нашій державі– оце й уся мобілізація на захист рідної мови та України. Більшість очікує, що це зробить за них хтось інший.
А московіти, скажу вам, не сплять. Так і знайте, що вже наступного тижня розпочнеться активізація дій у цьому ж напрямку, за тим на черзі силові виступи за піднесення статусу їхньої мови, яка вже стільки бід натворила в нашій стороні. Будьте певні, Кремль на це коштів не пошкодує…
Тут все, знаєте, як у футболі: якщо ти не забиваєш, м’яч із сітки доведеться витягувати тобі…
Спостерігаю за цією словесною діареєю, яка несеться в соцмережах навколо проблеми створення академічних людей у профільній школі, і ніяк не можу зрозуміти, чому ті, від кого вона йде, не усвідомлюють елементарних речей. >>
Так, усі радіють кожному обміну. І всі вдячні за кожне врятоване життя. Але ця радість не скасовує відповідальності перед Героями оборони Маріуполя. >>
Наші пращури добре знали, що смерть це не кінець, а перехід. Душа, як пташка, вирушає у свій шлях, і важливо не тягнути її назад болем, а дати спокій, щоб вона знайшла дорогу до свого світу. >>
У Києві, у Національній філармонії України, відбувся щемкий концерт «Польовий і Польова» із проєкту «Звільнена музика», спрямованого на деколонізацію українського музичного простору та повернення імен і творів, які в радянські часи цілеспрямовано витісняли. >>
Командири усіх підрозділів поліції вже зараз повинні мати реальний бойовий досвід - бо інакше вони не можуть забезпечити правопорядок у країні, де значна частина населення має бойовий досвід і де ворожі терористичні акти - звичайний сценарій ймовірної небезпеки. >>
Ми багато говорили про роль молоді у творенні нашої держави, про той вибір, який кожен із нас робить щодня. Бо Україна сьогодні — це не лише про страшні виклики, це, перш за все, про нашу з вами можливість формувати власну, унікальну траєкторію розвитку. >>
