Оленка з самісінького ранку тарабанить мені в скайп. Повідомлення сипалися одне за одним. Я не поспішала. Коли я насолодилася ранковим чаєм з варенням на своєму вересневому балконі і відкрила ноутбук, мене закидало бомбами. Мені писали в приватні повідомлення, люди писали на своїх сторінках.
АНДЖЕЛІНА ДЖОЛІ І БРЕД ПІТТ – РОЗЛУЧАЮТЬСЯ!
Але мене здивував не сам факт розлучення, і навіть не його причини (про них я взагалі не читала). Мене здивувала реакція людей.
Кожен другий плакав. Кожен другий переймався розривом і писав, що вірити в любов тепер немає сенсу. Бо одна з найгарніших пар, бо така красива історія, бо шестеро дітей. Бо це нещасливий фінал. Бо у нас у всіх в голові є чіткий сценарій щастя: вони одружилися і померли в один день.
Але що, якщо ... це не єдиний варіант, і ми можемо вибирати?
Я спостерігала такі ситуації мільйон разів. Сидимо ми в кафе з подругами і раптом повз нас проходить дуже товста дівчина. «Чому вона не схудне, щоб стати щасливою? От лінива». – «А може, вона щаслива бути товстою?» – «Як можна бути щасливою, будучи товстою? Мова ж не про красу. Ожиріння – це хвороба. Вона хвора. Вона може рано померти». – «Можливо. Але ж це її вибір.» – «Безглуздий вибір».
Або стоїмо з колегами на перекурі. «Я б на його місці працював, як дурний. Вже міг би бути директором відділу. Що він собі думає?» – « Та, може, йому подобається працювати просто менеджером.» – «Не сміши мене. І отримувати копійки?» – «Так. Може, це і не дуже практично, але ж це його вибір?» – «Ідіотський вибір».
Або читаємо новини в фейсбуці. «Як, як вони могли розлучитися? Це ж найкраща пара Голлівуду! Я в шоці.» – «А ти чого переймаєшся?» – «Тому що це погана новина.» – «Чому погана?» – «Ти що, не бачиш? У них шестеро дітей. А тепер що – кінець?» – «Кінець цієї історії і початок нової.» – «Але це означає, що вони помилилися! І все було даремно! Їм що – не шкода своїх років і зусиль разом? Якось це все неправильно».
І тут мені все стало зрозуміло.
Ми смертельно боїмося дозволити собі бути собою. Дозволити собі приймати свої власні рішення. Вирішувати, що нам підходить, а що – ні. Виходити з того, що близьке нам, а не оточуючим.
І якщо хтось інший наважується на власний вибір, ми його знищуємо. Своєю заздрістю. Ми не любимо приймати свої рішення, ми любимо казковий, єдино можливий варіант розвитку подій.
«Це безглуздий вибір».
«Це ідіотський вибір».
«Вони неправильно вчинили».
Коли хтось чинить так, як йому зручно, ми бачимо в цьому кінець. Тільки це не кінець цієї людини. Це кінець нашої власної волі.
Але людина не обов'язково нещаслива, якщо її вибір не збігається з вашим баченням світу.
А ще, було б добре просто виспатися, а не годинами обговорювати правильність чужого рішення.
Є підстави оцінювати злочин комбрига С. Лучанова і його підлеглих як такий , що сприяє підриву єдності тилу і фронту та створює передумови для можливого бунту в ЗСУ на кшталт " маршу справедливості " вагнерівців Пригожина на Москву 23-24 червня 2023 року . >>
Шановна редакціє!
До вас звертається по допомогу Вікторія Захарова з міста Балаклія Харківської області. Мені 20 років. >>
В історії радянського спецназу був лише один офіцер ГРУ, який за війну в Афганістані отримав звання Героя Радянського Союзу за життя — і ним був українець. >>
У перебігу, подекуди, напружених відносин між Варшавою і Києвом, українська сторона, із невідомих причин, належно не відреагувала на заяву президента Польщі Кароля Навроцького про те, що у нього "кожен день відбувається духовний зв'язок із Пілсудським". >>
Ми, українці, зокрема і влада, не ставили за мету акцентувати чи формувати польській нації, хто має бути вашим національним героєм. Це — ваша історія і ваш вибір! Очевидно, і українці не потребують аналогічних послуг. Це наше суверенне право — визначати, хто є наші національні герої. >>
Замість того, щоб підвищувати цінність військової служби загалом, створювати стимули для професійного розвитку, підготовки кадрів, набуття нових спеціальностей та довгострокової кар'єри у війську, нам знову пропонують перерозподілити доплати між різними категоріями військовослужбовців. >>
