Оленка з самісінького ранку тарабанить мені в скайп. Повідомлення сипалися одне за одним. Я не поспішала. Коли я насолодилася ранковим чаєм з варенням на своєму вересневому балконі і відкрила ноутбук, мене закидало бомбами. Мені писали в приватні повідомлення, люди писали на своїх сторінках.
АНДЖЕЛІНА ДЖОЛІ І БРЕД ПІТТ – РОЗЛУЧАЮТЬСЯ!
Але мене здивував не сам факт розлучення, і навіть не його причини (про них я взагалі не читала). Мене здивувала реакція людей.
Кожен другий плакав. Кожен другий переймався розривом і писав, що вірити в любов тепер немає сенсу. Бо одна з найгарніших пар, бо така красива історія, бо шестеро дітей. Бо це нещасливий фінал. Бо у нас у всіх в голові є чіткий сценарій щастя: вони одружилися і померли в один день.
Але що, якщо ... це не єдиний варіант, і ми можемо вибирати?
Я спостерігала такі ситуації мільйон разів. Сидимо ми в кафе з подругами і раптом повз нас проходить дуже товста дівчина. «Чому вона не схудне, щоб стати щасливою? От лінива». – «А може, вона щаслива бути товстою?» – «Як можна бути щасливою, будучи товстою? Мова ж не про красу. Ожиріння – це хвороба. Вона хвора. Вона може рано померти». – «Можливо. Але ж це її вибір.» – «Безглуздий вибір».
Або стоїмо з колегами на перекурі. «Я б на його місці працював, як дурний. Вже міг би бути директором відділу. Що він собі думає?» – « Та, може, йому подобається працювати просто менеджером.» – «Не сміши мене. І отримувати копійки?» – «Так. Може, це і не дуже практично, але ж це його вибір?» – «Ідіотський вибір».
Або читаємо новини в фейсбуці. «Як, як вони могли розлучитися? Це ж найкраща пара Голлівуду! Я в шоці.» – «А ти чого переймаєшся?» – «Тому що це погана новина.» – «Чому погана?» – «Ти що, не бачиш? У них шестеро дітей. А тепер що – кінець?» – «Кінець цієї історії і початок нової.» – «Але це означає, що вони помилилися! І все було даремно! Їм що – не шкода своїх років і зусиль разом? Якось це все неправильно».
І тут мені все стало зрозуміло.
Ми смертельно боїмося дозволити собі бути собою. Дозволити собі приймати свої власні рішення. Вирішувати, що нам підходить, а що – ні. Виходити з того, що близьке нам, а не оточуючим.
І якщо хтось інший наважується на власний вибір, ми його знищуємо. Своєю заздрістю. Ми не любимо приймати свої рішення, ми любимо казковий, єдино можливий варіант розвитку подій.
«Це безглуздий вибір».
«Це ідіотський вибір».
«Вони неправильно вчинили».
Коли хтось чинить так, як йому зручно, ми бачимо в цьому кінець. Тільки це не кінець цієї людини. Це кінець нашої власної волі.
Але людина не обов'язково нещаслива, якщо її вибір не збігається з вашим баченням світу.
А ще, було б добре просто виспатися, а не годинами обговорювати правильність чужого рішення.
Спостерігаю за цією словесною діареєю, яка несеться в соцмережах навколо проблеми створення академічних людей у профільній школі, і ніяк не можу зрозуміти, чому ті, від кого вона йде, не усвідомлюють елементарних речей. >>
Так, усі радіють кожному обміну. І всі вдячні за кожне врятоване життя. Але ця радість не скасовує відповідальності перед Героями оборони Маріуполя. >>
Наші пращури добре знали, що смерть це не кінець, а перехід. Душа, як пташка, вирушає у свій шлях, і важливо не тягнути її назад болем, а дати спокій, щоб вона знайшла дорогу до свого світу. >>
У Києві, у Національній філармонії України, відбувся щемкий концерт «Польовий і Польова» із проєкту «Звільнена музика», спрямованого на деколонізацію українського музичного простору та повернення імен і творів, які в радянські часи цілеспрямовано витісняли. >>
Командири усіх підрозділів поліції вже зараз повинні мати реальний бойовий досвід - бо інакше вони не можуть забезпечити правопорядок у країні, де значна частина населення має бойовий досвід і де ворожі терористичні акти - звичайний сценарій ймовірної небезпеки. >>
Ми багато говорили про роль молоді у творенні нашої держави, про той вибір, який кожен із нас робить щодня. Бо Україна сьогодні — це не лише про страшні виклики, це, перш за все, про нашу з вами можливість формувати власну, унікальну траєкторію розвитку. >>
