Мій дідо був ще той гуляка. Народився в багатій сім'ї війтів. Багатство це було відносним, але дідів дядько привіз собі з Станіслава телескоп і вимірював в Лужках відстані до зірок.
Не бідували вони і при радянській владі. Правда в уряді вже представлені не були.))) Дід працював бригадиром в лісі. В його підпорядкуванні було до 80-ти лісорубів. Цим я ніколи не цікавилась у дитинстві. Статус родичів мене ніколи не хвилював допоки я не почала свою будову в Лужках. А виявляється, це пояснює порядок речей в цьому світі.
- Хто б будував, як не війтові, - неодноразово чула я в спину.
Тож, молодість його, незважаючи на повоєнні роки, була веселою і навіть порівняно заможною. Колись, випивши, дід примчав додому і вимагав поваги. Як аргумент наводив неабияку популярність своєї ненаглядної персони на найближчих теренах.
- Мене п’ять дівчат зупиняло по дорозі, а я до тебе їхав! Для того, щоб чути сварку? - гупав кулаком об стіл наш молодий господар, звертаючись до дружини, що нахабно реготала біля кухні.
Вже більше 50-ти років перша половина цієї дідової фрази в нашій родині звучить як останній і рішучий аргумент в суперечках та конфліктах.
Років під 60 дідо мав професійну хворобу лісорубів - бронхіальну астму. Десь у цьому віці він вирішив, що прийшов час зробити те, на що не вистачало часу замолоду. З астмою дід почав носити і встановлювати залізні хрести на могилах своїх найближчих родичів.
Цвинтар був на узвишші. Відпочивати доводилось кожні 10-ть кроків. Бажаючих допомогти або підвезти тягар було чимало. Але дідо міцно тримався за свою ношу.
- Не мав часу цього зробити замолоду, коли був здоровий, то тепер буду нести хоч вмру, - казав дідо і знову закладав хрест на плече.
Час від часу я фарбую ці міцно встановлені в землю залізні хрести своїх прадідів. І роздумую над тривалістю пам'яті у народів з камінною архітектурою проти дерев'яної...
Є підстави оцінювати злочин комбрига С. Лучанова і його підлеглих як такий , що сприяє підриву єдності тилу і фронту та створює передумови для можливого бунту в ЗСУ на кшталт " маршу справедливості " вагнерівців Пригожина на Москву 23-24 червня 2023 року . >>
Шановна редакціє!
До вас звертається по допомогу Вікторія Захарова з міста Балаклія Харківської області. Мені 20 років. >>
В історії радянського спецназу був лише один офіцер ГРУ, який за війну в Афганістані отримав звання Героя Радянського Союзу за життя — і ним був українець. >>
У перебігу, подекуди, напружених відносин між Варшавою і Києвом, українська сторона, із невідомих причин, належно не відреагувала на заяву президента Польщі Кароля Навроцького про те, що у нього "кожен день відбувається духовний зв'язок із Пілсудським". >>
Ми, українці, зокрема і влада, не ставили за мету акцентувати чи формувати польській нації, хто має бути вашим національним героєм. Це — ваша історія і ваш вибір! Очевидно, і українці не потребують аналогічних послуг. Це наше суверенне право — визначати, хто є наші національні герої. >>
Замість того, щоб підвищувати цінність військової служби загалом, створювати стимули для професійного розвитку, підготовки кадрів, набуття нових спеціальностей та довгострокової кар'єри у війську, нам знову пропонують перерозподілити доплати між різними категоріями військовослужбовців. >>
