Недавно прочитав цікаву статтю про некрогероїку і, як протиставлення, про символ пришелепкуватого довговусого хохла, що їсть вареники і п’є з кумом горілку.
Думаю, що це садомазохістичний відрух людської психіки, у цій ситуації закономірний…. Ще у 1918-ому радянські банди Муравйова почали вбивати навіть за вишиту сорочку… Голодомор.. Українське, серйозне і сильне, почало асоціюватися із нищенням. Чекісти культивували образ алкаша і хохла-ненажери.
Траурна пам'ять про героїв відкладалася у ґенетичний кошик нації. Натомість той, що п′є горілку з кумом у садочку, мав шанс ПРИКИНУТИСЯ, щоб вижити і передати пам'ять. Хоча звісно, що гопаки та повзунці на московських сценах, підмітуваних малоросійськими шароварами, виродження культури до анекдотичних фольклорних атрибутів оглуплювало, применшувало націю, роблячи її вторинним придатком на всіх рівнях…
Важка тема…
Навіть гімн починається словами «Ще не вмерла Україна». Запрограмованість на смерть є у багатьох військових піснях: «Йшли діди на муки, підуть і правнуки». Все це так. Як співається у стрілецькій пісні «Як ви помирали, вам дзвони не грали, ніхто не заплакав над вами»….
Небагато є народів, які би пережили у двадцятому столітті таку нелюдь, такий етноцид та лінгвоцид, як українці – мільйони закатованих мучеників….
А все ж – дуже поволі одужуємо. Маємо шанс на повнокровний розвиток – і мусимо його використати, попри всю зневіру, роздратування і сором на шляху.
Наші мертві вірили у велику українську державу. Душі наших мертвих вболівають за свою заповітну мрію і за нас, її виконавців.. Ми прорвемося до нашого Ельдорадо.
Спостерігаю за цією словесною діареєю, яка несеться в соцмережах навколо проблеми створення академічних людей у профільній школі, і ніяк не можу зрозуміти, чому ті, від кого вона йде, не усвідомлюють елементарних речей. >>
Так, усі радіють кожному обміну. І всі вдячні за кожне врятоване життя. Але ця радість не скасовує відповідальності перед Героями оборони Маріуполя. >>
Наші пращури добре знали, що смерть це не кінець, а перехід. Душа, як пташка, вирушає у свій шлях, і важливо не тягнути її назад болем, а дати спокій, щоб вона знайшла дорогу до свого світу. >>
У Києві, у Національній філармонії України, відбувся щемкий концерт «Польовий і Польова» із проєкту «Звільнена музика», спрямованого на деколонізацію українського музичного простору та повернення імен і творів, які в радянські часи цілеспрямовано витісняли. >>
Командири усіх підрозділів поліції вже зараз повинні мати реальний бойовий досвід - бо інакше вони не можуть забезпечити правопорядок у країні, де значна частина населення має бойовий досвід і де ворожі терористичні акти - звичайний сценарій ймовірної небезпеки. >>
Ми багато говорили про роль молоді у творенні нашої держави, про той вибір, який кожен із нас робить щодня. Бо Україна сьогодні — це не лише про страшні виклики, це, перш за все, про нашу з вами можливість формувати власну, унікальну траєкторію розвитку. >>
