УМ-25: Рівень ого-го!

18:41, 03.07.2016

Для мене «Україна молода» в середині 90-х стала взірцем молодої і розкутої журналістики, яка вигідно відрізнялася від совкового «партійного» стилю i водночас не переходила межі жовтої преси, лишаючись інтелігентною і до глибини душі українською. Її дуже любила моя мама, збираючи всі номери. Тож, приїжджаючи в гості до батьків, замість художньої літератури я завжди сідала перечитувати стосики «УМ».

 

Перший матеріал сюди я написала в далекому вже 2001-му. Як зараз пам’ятаю: це було інтерв’ю з братами Яремчуками з приводу фестивалю «Родина», пам’яті їхнього батька. Я тоді пішла з телебачення і тільки освоювала специфіку газетних матеріалів. Страшенно пишалася, що замітку взяли, бо це був для мене рівень ого-го!

 

Тоді ж познайомилася з Людмилою Олтаржевською, пізніше — з Валентиною Клименко, Діаною Дуцик, Дмитром Лиховієм, Ярославою Музиченко, Ліною Кушнір. Поступово почала писати не лише про музику, а й на соціальні теми, історичні, культурологічні.

 

І весь цей час я мріяла працювати в «УМ». Два роки тому ця мрія таки здійснилася. І навіть вагітність та народження третьої донечки не завадили нашому союзу з улюбленою газетою. От і зараз я однією рукою обнімаю п’ятимісячну Тетянку, а другою клацаю по клавіатурі. Бо «УМ» — це «УМ». А ще — честь і совість нашої епохи.