Історія цифри 3,9 і російський дезінформ

У 1988 році Інститут історії України, на той час Інститут історії КПСС, отримав копію висновків Конгресової комісії США під керівництвом Джеймса Мейса про те, що Йосиф Сталін вчинив геноцид проти українців.  Провідному совєтському історику Станіславу Кульчицькому доручили підготувати відповідь. У 1989 році київське товариство «Знання» видало памфлет «1933: трагедія голоду», в якому Кульчицький заперечив геноцид, аргументуючи це як спробу конгресменів США створити образ Совєтського Союзу як «імперії зла». У цьому памфлеті автор запропонував свою формулу і зробив висновок, що від голоду в Україні померло лише 3,5 мільйона осіб. 

У 2018 році у статті «Мільйони загиблих: скільки саме?», опублікованій у газеті «День», Кульчицький зізнався, що він був другим після Стівена Уіткрофта, совєтолога з університету в Мельбурні (Австралія), якому надали доступ до секретних файлів у російському архіві в 1990 році під час його візиту в Москву по дорозі на конференцію в Торонто. Уіткрофт на базі цих документів з російських архівів видав книгу під заголовком «Роки голоду», в якій заперечив злочин та його наслідки. Ці архівні матеріали стали інструментом інформаційної війни з метою нав’язати науковим колам в Україні російську політичну інтерпретацію «голоду».

Так, 17 січня 2007 року Федеральне архівне агентство Росії (Росархів) доручило російському історику Віктору Кондрашину надіслати лист голові Держкомархіву України Ользі Гінзбург з пропозицією співпраці над багатотомним виданням на тему «Голод в СРСР, 1932–1933». До листа Кондрашин додав план-проспект з рекомендаціями щодо відбору документів «Подобрать их [документы] следует таким образом, чтобы была видна трагедия всего советского крестьянства, без акцента на Украину». Цей лист і план-проспект є в особистому архіві Геннадія Боряка і в електронному доступі на сторінці Інституту історії України.

Кондрашин свідомо запрошував українських колег долучитися до фальшування історії, видаляючи будь-яку згадку про «український фактор». Українські історики відмовилися від такої співпраці. Також Уіткрофт був задіяний як експерт з аграрної політики СССР в проєкті підготовки видання «Голод в СССР, 1929–1934», яке вийшло під редакцією того ж Кондрашина.

У 2008 році Росархів спільно з фондом «Історіческая память» організували міжнародну конференцію «Голод в СССР 1930-х років: історико-політичні інтерпретації» у Харкові. Конференція відбулася напередодні Дня пам’яті жертв Голодомору 21 листопада. Спостерігачі відзначили, що конференція була схожа на московську конференцію 17 листопада з тими ж учасниками. Єдина відмінність полягала в тому, що спочатку планували провести її в Києві.

Серед учасників були Віктор Кондрашин та Ніколай Івніцкій, експерти з дослідження «голоду в СРСР», а також американський економіст Марк Таугер, який заперечує геноцид і вважає причиною голоду низький врожай та помилки місцевої влади. Серед запрошених був і Уіткрофт.

Звіт про цю конференцію вперше оприлюднила Тетяна Журженко у статті «Столиця відчаю»: пам’ять про Голодомор і політичні конфлікти в Харкові після Помаранчевої революції». Інформація є також в електронному доступі на вебсторінці учасника конференції, історика з Білорусі Юрія Шевцова. Замість наукових дискусій про історію на порядку денному були українсько-російські відносини. Серед доповідачів на пленарному засіданні були посол Росії в Україні Віктор Черномирдін та директор фонду «Історіческая память» Олександр Дюков. Організаторами конференції виступили віце-мер Харкова та голова Харківського осередку Партії регіонів.

Висновки про причини, характер і кількість жертв «голоду в СССР, 1929–1934» було підготовлено заздалегідь і розповсюджено на компакт-диску з документами з російських архівів. Компакт-диск в англійському перекладі є в електронному доступі на сторінці Інституту історії України. У вступній частині Кондрашин зазначає, що матеріали підібрано у відповідь на «антиросійську пропагандистську кампанію», розв’язану в українській діаспорі в Канаді і США про так званий «голодомор» як геноцид проти українців.

Позиція Росії була висловлена у відкритому листі до президентів Росії, України, Білорусі, Казахстану та Киргизстану. У листі Росія звинуватила тодішнього президента Віктора Ющенка у використанні трагедії 1930-х років для легітимізації свого політичного курсу, спрямованого на «виключення України зі спільного культурно-історичного та економічного простору східнослов’янської цивілізації».

Українські науковці та політики дали свою оцінку конференції – це провокація та образа українських національних почуттів. Опоненти не мали права взяти участь чи представити свої аргументи в будь-якому форматі, оскільки конференція відбувалася за запрошенням у віддаленому готелі далеко від центру міста. Конференція мала невеликий резонанс в академічних колах  України. Вона лише посилила політичну поляризацію в суспільстві.

Російська агресія в гуманітарній сфері

У 2008 році в Україну прибув ще один «дослідник» голоду Олег Воловина. Він приїхав  з метою демографічних досліджень, але, як зізнався науковець в інтерв’ю, його темою ніхто не зацікавився в Інституті демографії та соціальних досліджень ім. М.В. Птухи. Тоді він змінив тему з дозволу офісу Фулбрайта і став співпрацювати з українськими науковцями над новою для нього темою. На той час демограф Омелян Рудницький вже надрукував декілька статей і оприлюднив попередні розрахунки, які мало чим відрізнялися від російських публікацій на цю тему, бо джерельна база та сама – загальносоюзні переписи населення 1926 та 1939 років (відомо, що останній був сфальсифікованим). 

Про обставини знайомства з американським демографом Олегом Воловиною колишній совєтський історик Кульчицький написав у статті «Український Голодомор: оцінка втрат», надрукованій у часописі «Краєзнавство». Воловина відрекомендувався як «провідний дослідник» групи демографів. Кульчицький зауважив у статті, що попередні оцінки втрат професор Воловина представив на конференціях у 2013 році, але вони ще не були на той час опубліковані.

Тож Кульчицький «з люб’язного дозволу О. Воловини» навів цифру 3,9 мільйона у своїй статті. Отже, професор Воловина не подав ці попередні висновки на рецензування, як того вимагає наукова етика, а передав їх на розгляд совєтському експерту, який визнав їх подібними до його власних оцінок, тим самим скріпивши їх печаткою схвалення.

З того часу під патронатом колишнього комуністичого ідеолога американський демограф Воловина цитує переважно совєтські та російські джерела. Тому Воловина і команда демографів під його орудою посилаються в своїх публікаціях на Кульчицького, Максудова, Кондрашина і Уіткрофта, уникаючи українських демографів 1930-х років чи сучасних істориків, які не поділяють його поглядів. 

Дата публікації статті Кульчицького з оцінками втрат символічна: 2013 рік – рік Революції гідності. Більш руйнівною, ніж російська гібридна війна, окупація Криму та Донецька та тисячі загиблих в Україні, є російська агресія в гуманітарній сфері.

Для перемоги в цій гібридній війні Україні потрібна тривимірна мета:

1) визнання Голодомору геноцидом міжнародною спільнотою,

2) очищення свого історичного наративу від совєтської брехні,

3) боротьба з російською дезінформацією.

Створений у 2013 році на кошти канадського мецената, Центр «Студії Голодомору» (HREC)  розпочав дослідження цієї найважливішої та найболючішої теми в історії України. На жаль, благодійні фінансові ресурси було спрямовано на те, аби підірвати, а не підтримати українську історіографію про втрати внаслідок Голодомору.  Центр розпочав в Україні «війну жертв», в якій «переможців» нагороджують грантами та призами, а ті, хто «програв», втрачають право на публікацію, якщо вони кидають виклик парадигмі, яку просувають лояльні до кремлівської ідеології учні історичної школи професора Кульчицького – Геннадій Єфіменко і Людмила Гриневич. Саме Гриневич в інтерв’ю зізналася, що під час роботи екскурсоводкою в Музеї Леніна вперше почула про Голодомор від відвідувача. Тема її дисертації також не пов’язана з Голодомором.

Порушивши наукову етику, американський професор Воловина і його команда «спустили згори» 3,9 мільйона очільникам п’яти дослідницьких центрів та громадських асоціацій діаспори в Північній Америці саме тоді, коли Росія розпочала пропагандистську кампанію, аби підірвати зусилля української громади донести світові правду про Голодомор як геноцид напередодні відкриття національного меморіалу пам’яті жертв Голодомору в Вашингтоні у 2015 році.

З текстом листа Елли Лібанової, очільниці Інституту демографії, можна ознайомитись в її приватному архіві. З текстом колективного листа англійською мовою можна ознайомитись у розділі «Російська (дез)інформаційна війна проти Голодомору-геноциду» в колективній монографії «Россійскіе актівниє меропріятія» під редакцією Ольги Бертельсен та у розділі про заперечення Голодомору як геноциду в моїй монографії «Українська інтелігенція і геноцид: боротьба за історію, мову і культуру в 1920-х та 1930-х роках».

Насаджування цифри в 3,9 мільйона «без достатніх ґрунтовних і фактологічних досліджень та верифікації їх результатів» лише офіційним листом і апеляцією до директорів провідних наукових центрів, які піддалися на провокацію російського пропагандистського інформаційного агентства «Спутнік Інтернешнал» і неетичність колег з України, які агресивно нав’язали незалежним установам діаспори свою позицію як таку, яка не підлягає аргументації чи спростуванню, завдала «непоправної шкоди відновленню та збереженню національної пам’яті українського народу».

Звинувачуй, атакуй, і примушуй захищатись

Впродовж 2021 року Національний музей Голодомору-геноциду підготував наукову концепцію, на основі якої готується експозиція другої черги музею. На міжнародному форумі у вересні були представлені результати багаторічних розслідувань на базі нових документів з українських архівів, які дали підстави піддати сумніву занижену оцінку втрат, що базується на неадекватних методах підрахунку та сфальсифікованих джерелах.

Демографи мали нагоду спростувати нові результати досліджень на двох наукових конференціях, організованих Інститутом дослідження Голодомору при Національному музеї Голодомору-геноциду, на яких науковець Роман Теслюк представив нову методологію і новий концептуальний підхід до підрахунку демографічних втрат на основі вибіркового статистичного аналізу на рівні районів на всій території Голодомору в межах і поза межами України, а не в сумарному стані по республіці загалом на основі сфальсифікованих переписів населення. Демографи ігнорували ці наукові заходи.

Натомість Кульчицький і його п’ята колона пішли в наступ в контексті нагнітання російської військової агресії проти України напередодні Дня пам’яті жертв Голодомору кампанією цькування упорядників книги, які підтверджують кремлівський намір знищити не тільки українців, а й їхню історію. Поки науковці читали доповіді на міжнародній конференції «Інтердисциплінарні підходи у дослідженні Голодомору-геноциду», проплачені агенти Кремля почали плюндрувати пам’ять загиблих і долю живих, вдаючись до «чорного піару» в соцмережах.

Претензії ФОП видавця до змісту книги – це не що інше як цензура і окозамилювання, бо справжня мета кампанії – переписати український історичний наратив за скерованим з Москви сценарієм. А тому ці особи і вдалися до типової сталінської тактики публічного цькування у пресі: звинувачуй, атакуй, і примушуй захищатись.

Занадто багато людей з добрими намірами у своєму прагненні отримати «надійну» цифру, яка витримає наукову критику і суд історії, мимоволі вхопилися за неї, не розуміючи, що це не рятувальне коло, а цементна брила.

Вся операція — це класична російська дезінформація, яка має на меті змішати факт із брехнею з наміром паралізувати дії людини: факт–інформація–розуміння–судження–рішення–дія/бездіяльність.

Інструменти: провокація, компромат, дезінформація, агітація, маскування. Правила: заперечувати, спотворювати, деморалізувати, дезорієнтувати. Головне, звинувачувати і нападати. Результат: змінена свідомість і, як наслідок, повна втрата контролю над реальністю.

Вікторія МАЛЬКО         

ДОВІДКА «УМ»

Доктор Вікторія Малько, координатор програми вивчення Голодомору на кафедрі історії Каліфорнійського університету у Фресно, США, є автором книги «Українська інтелігенція та геноцид: боротьба за історію, мову та культуру у 1920-х та 1930-х роках» (Lexington Books, 2021), розділу «Російська (дез)інформаційна війна проти Голодомору-геноциду» в колективній монографії «Россійскіе актівниє меропріятія» під редакцією Ольги Бертельсен (ibidem-Verlag/Columbia University Press, 2021) та редактором збірки «Жінки та Голодомор-геноцид: жертви, очевидиці, призвідниці» (Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2019).

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Олеся Стасюк: Правда про геноцид - це питання національної безпеки.