75 років з дня останнього бою Романа Шухевича

У ніч з 4 на 5 березня 1950 року терміново розробляється «План чекістсько-військової операції по захопленню чи ліквідації „Вовка“» (Романа Шухевича), котрий затвердили заступник міністра держбезпеки УРСР В. Дроздов і представник МГБ СРСР генерал-лейтенант П. Судоплатов.Водночас був створений оперативний штаб.

Про це нагадує газета Україна молода.

До операції залучалися оперативні резерви 62 СД ВВ МГБ у Львові, штабу Української прикордонного округу і Управління міліції м. Львова, а також військові сили (600 бійців), котрі були задіяні для зачистки місцевості на стику Глинянського, Перемишлянського та Бібрського районів Львівської області.

Оскільки не було точних даних, де саме шукати «Вовка», то для захоплення були намічені 9 будинків в с. Білогорща та його околицях, де мав би переховуватись Р. Шухевич, його зв'язківці та охорона.

Весь район підлягав блокуванню до 6.50 5 березня 1950 р. Було також підготовлено мобільний резерв на автомашинах в складі майже 350 вояків на випадок отримання нових даних про місця укриття «Вовка».

Загальна кількість учасників операції становила до 1 тис. осіб. Операція почалася вона близько 8 години ранку 5 березня 1950 р.

Одній з оперативних груп вдалося схопити сина Н. Хробак Данила, котрий випадково вибіг з хати. Від нього дізналися про адресу будинку його сестри Г. Конюшик, який був місцем переховування Р. Шухевича.

Як згадує В. Кук, «Тур» вже вирішив увечорі 5 березня 1950 р. змінити місце свого постою і ще З березня відправив своїх охоронців  перевірити надійність нового укриття.

Коли група офіцерів Управління 2-Н і Львівського управління МГБ УРСР у супроводі бійців охорони підійшли до помешкання Г. Конюшик, їм двері відчинила Галина Дидик, яка назвалася Стефанією Кулик. Але емгебісти впізнали Галину Дидик і увійшли до будинку. Їй було запропоновано, щоб "Роман Шухевич, который прячется вместе с ней, сдался и чтобы она посодействовала этому, тогда им буде сохранена жизнь".

Емгебісти розпочали розшук в будинку, хоч впевненості у них щодо присутності в цей час в цьому приміщенні Р. Шухевича не було.

Як стверджують сучасні дослідники, криївка Головного Командира УПА була добре замаскована і, на їх думку, «в такому сховищі можна було пересидіти обшук, не виявивши себе.»

Але можливо, вперше опинившись в такому надзвичайно складному становищі, напружені нерви «Тура» не витримали і він, почувши кроки на східцях, вистрілив через дерев'яну перегородку «криївки» і з пістолетом в руках здійснив спробу прориву. При цьому Р. Шухевич пострілом вбив начальника відділення Управління 2-Н МГБ УРСР майора О. Ревенка і збив з ніг полковника В. Фокіна, заступника начальника УМГБ у Львівській області. Але на виході з будинку він був вбитий автоматною чергою.

В записці по «ВЧ», яка 5 березня 1950 р. була терміново надіслана П. Судоплатовим на ім'я міністра державної безпеки СРСР В. Абакумова і міністра держбезпеки УРСР М. Ковальчука,  повідомлялося, що Р. Шухевич «вчинив збройний спротив, відкрив вогонь з автомата» і «попри вжиті заходи до захоплення живим, в ході перестрілки був вбитий сержантом 8 CP 10 СП ВВ МГБ».

В документі також повідомлялось, що тіло Р.Шухевича було впізнане його сином Юрієм, колишньою зв'язковою Проводу ОУН Катрусею Зарицькою («Монета») та колишнім господарським референтом Проводу ОУН 3. Благим («Шпак»).

Так завершилась довготривала, фактично розпочата в 1944–1945 pp., операція спецслужб Радянського Союзу з ліквідації керівника українського визвольного руху Романа Шухевича.

Загибель Р. Шухевича стала непоправною втратою для українського визвольно-революційного руху.

З огляду на його авторитет, замінити його на керівних посадах революційного підпілля було практично неможливо.

МГБ СРСР визнало, що Р. Шухевич був людиною незвичайної хоробрості, мав досвід конспіративної діяльності і зумів впродовж семи років «займатися активною підривною діяльністю».

Тим часом закордонні організації українського самостійницького руху тривалий час не мали інформації про долю Р. Шухевича.

Як згадує в своїй праці Л. Шанковський, широкі маси української еміґрації лише через сім місяців дізналися про загибель керівника націоналістичного підпілля в Україні.

Першою в світі повідомила про смерть генерала «Тараса Чупринки» американська агенція «Associated Press» 21 жовтня 1950 р.

Нагадаємо, що Роман Шухевич (псевдо: «Білий», «Дзвін», «Роман Лозовський», «Степан», «Чернець», «Чух», «Тур», «Тарас Чупринка» (народився 30 червня 1907у Львовіів)  — український політичний, громадський, державний і військовий діяч. Член галицького крайового проводу Організації українських націоналістів. Активний діяч ОУН. Один з організаторів замаху на Станіслава Собінського та Еміліяна Чеховського. Учасник боїв на Красному полі на стороні Карпатської Січі. Командир з боку українців українського військового підрозділу «Нахтігаль» у складі іноземних легіонів Вермахту (1941–1942). Генерал-хорунжий, головнокомандувач Української повстанської армії (1943—1950), голова Секретаріату Української головної визвольної ради (1943–1950). Борець за незалежність України у XX сторіччі. Батько Юрія-Богдана Шухевича, старший брат Юрія Шухевича.

2007 року Романові Шухевичу посмертно присвоєне звання Герой України з удостоєнням ордена Держави. Посмертно іменований найвищим почесним пластовим ступенем гетьманського скоба (1950).

Петро Дужий, ідеолог ОУН, писав про Шухевича: «Боротьба за волю українського народу, за його суверенне державне існування і розквіт стала змістом життя Романа Шухевича — людини виняткового гарту».

Своє історичне призначення на вищих посадах в українському визвольно-революційному русі доби Другої світової війни Роман Шухевич бачив у тому, щоб сконсолідувати сили ОУН, розхитані нацистськими репресіями, усунути розбіжності та кризу в Проводі ОУН, яка виникла на початку 1943 року, підтримати ініціативу Крайового проводу ОУН на ПЗУЗ щодо створення Української Повстанської Армії та перетворити її в інструмент боротьби за Українську самостійну соборну державу.

Шухевич, усвідомлюючи необхідність демократизації деяких організаційних та ідеологічних засад діяльності ОУН, зорієнтував Організацію на створення всеукраїнського політичного представництва у формі УГВР. Завдяки цьому український визвольно-революційний рух, спочатку репрезентований лише ОУН, з літа 1944 року набув загальноукраїнського значення, позбавився монопартійних впливів і почав просуватися на схід.

Як повідомляла УМ, На Прикарпатті помер 95-річний зв’язковий УПА Микола Негрич.