Роковини генерала Кульчицького: ув'язнений Марків зворушливо згадав про Героя

Цього дня 2014 року, в зоні бойових дій під час антитерористичної операції у місті Слов’янськ Донецької області, загинув генерал-майор Національної гвардії України Сергій Кульчицький (1963-2014).

29 травня 2014 року, вертоліт Мі-8, на якому знаходився Кульчицький, був збитий проросійськими терористами неподалік гори Карачун. Це був його четвертий виліт на Карачун і останній день перед відпусткою… Тоді загинуло 12 чоловік – шість військовослужбовців Національної гвардії України, включаючи екіпаж гелікоптеру, та шість – представників спецпідрозділу МВС України.

Серед загиблих нацгвардійців, крім генерала Кульчицького, були командир екіпажу вертольоту полковник Сергій Бульдович, начальник групи бойової та спеціальної підготовки в/ч 3024, майор Віталій Курилович, старший бортовий технік – інструктор вертолітної ескадрильї в/ч 2269 капітан Сергій Кравченко, інструктор (старший кулеметник) відділення кулеметників взводу вогневої підтримки в/ч 3028 Західного оперативно-територіального об’єднання, прапорщик Віктор Ліпський та інструктор (старший кулеметник) взводу вогневої підтримки 2-ї роти спеціального призначення в/ч 3028 Західного оперативно-територіального об’єднання, прапорщик Валентин Білошкурський. 

У мережі опублікували спогади незаконно ув'язненого в Італії воїна НГУ Віталія Маркова про загиблого на Донбасі генерала Сергія Кульчицького.

Їх оприлюднили на офіційній сторінці волонтерського фонду "Повернись живим" у Facebook до шостих роковин з дня смерті Героя.

"Найбільша втрата цієї війни – загибель нашого генерала Кульчицького. Це трапилось на моїх очах і на очах більшості наших побратимів на 4-му блокпосту на Карачуні, і це було неймовірно боляче. Всі плакали. Всі! Я також. Бо це людина, яка була дійсно офіцером. Це людина, яка піклувалася про бійців. Він був не просто генералом – він був нашим Батьком", – писав Марків.

"Коли ми вперше приїхали до Петрівців, був нюанс: внутрішні війська й майданівці. На базі "Барсу", який нас штурмував. І виходить якийсь генерал, наша перша реакція: "Та хто такий той генерал?!" Але! Йому вистачило 3 хвилин, щоб ми всі зрозуміли, що це Людина. Йому вистачило кілька слів, щоб усі 500 осіб зрозуміли", – згадує нацгвардієць про знайомство з генералом під час подій Революції Гідності.

Згодом, зазначив Марків, його шляхи з Кульчицьким перетнулися під час навчань на полігоні, де генерал знову продемонстрував свою турботу про підлеглих.

"Піднявся дуже сильний вітер, і наші намети почало зносити, генерал, не задумуючись, узяв кувалду, покликав начальника штабу та начальника частини. Одному сказав, щоб той тримав кілок, другий – натягнув палатку, а він кувалдою забивав кілки. Це та людина, яка на полігоні лежала разом із нами і вчила нас стріляти, це та людина, яка повзала разом із нами, відпрацьовуючи всі можливі ситуації на війні. Та людина, яка безпосередньо перебувала під час всіх навчань. До нього можна було прийти за порадою. Для мене він має особливе значення", – говорив про загиблого Героя захисник.

Крім того, коли підрозділ Кульчицького прибув до зони бойових дій, перша річ, яку зробив генерал на першому блокпосту, – це вишикував першу роту, сам узяв автомата, каску, бронежилет і пішов у першій лінії з ними зачищати ліс.

"Людина, яка щотижня на вертольоті облітала всі блокпости. Щодня спілкувався з начальниками блокпостів і запитував, чи все в нас добре, чи все в порядку, чи всі здорові. Він піклувався про нас, як батько про синів. До нього бігли, як діти, коли він прилітав, усі були раді його бачити", – йдеться в розповіді Маркова.

Фатального 29 травня 2014 року, за його словами, генерал летів на 5-й блокпост і взяв із собою вісьмох бійців, які вже відбули на ротацію. Вертольотів було кілька.

"Потім вибух, спалах. Ніхто нічого не розуміє. Я набрав номер генерала, ніхто не відповідав. Почали дзвонити побратимам, які були на борту. Від них теж нічого… У нас тоді відібрали по частині кожного з нас!" – поділився болем нацгвардієць Марків.

20 червня 2014 року Сергію Петровичу Кульчицькому було посмертно присвоєно звання Героя України – за виняткові військові заслуги перед Українською державою, героїзм і самопожертву, виявлені у захисті державного суверенітету України, інших загиблих було відзначено орденом «За мужність» І ступеня (посмертно). 

Пам’ять військового гідно вшанована – зокрема, Батальйону оперативного призначення Національної гвардії України, який генерал Кульчицький почав формувати із бійців Самооборони Майдану, присвоєно почесне найменування – «батальйон ім. Героя України генерала Кульчицького».

Його ім’ям називають вулиці в українських містах, йому встановлюють погруддя, а на могилі на Личаківському цвинтарі Львова завжди море квітів. Але найпочеснішим і для загиблого, і для його рідних є світла пам’ять, яку по собі залишив Небесний генерал у серцях сотень людей, яких на життєвому шляху зводила з ним доля. Яким він був? Дуже щирим, товариським. Любив дружину, сім’ю, музику (ходив в оперу), природу. Мав «золоті руки» – міг власноруч до гвинтика перебрати двигун бетеера, полагодити дах у занедбаній будівлі, а налаштовані ним автомати для необстріляних новачків і по сьогодні справно стріляють.

Його називали другим батьком і ангелом-охоронцем. Він сам обходив блокпости, літав на вертольоті. Цілеспрямований, зібраний, підтянутий – ідеальний  військовий. Для багатьох генерал Кульчицький був символом нової української армії – сильної, надійної, боєздатної.