Битва за Україну: Зеленському час наступати?

13:45, 05.05.2022
Битва за Україну: Зеленському час наступати?

Україна має накопичити достатньо потужної зброї для наступу. Нам потрібні ракети, здатні долітати до Москви. (facebook.com/GeneralStaff.ua)

Битва за Україну видозмінюється щогодинно. Нещодавні повідомлення вказують на те, що русня здійснює зондуючі атаки, щоб моніторити українську оборону.

 

«До цього часу росіяни повсюди входили в компетентну оборону, що ускладнювало дворнікову (командуючий групою військ росії у війні в Сирії та вторгення в Україну. —Авт.) визначати свою головну вісь атаки», — пише британський військовий аналітик, колишній учасник військових кампаній SAS (спеціальна повітряна служба) Робін Хорсфалл.

 

Колишні американські генерали також вважають, що він намагатиметься провести так званий «рух кліщів» із півночі на південь, щоб ізолювати схід країни й відрізати величезну частину Української армії.

 

На карті це виглядає просто, але як тільки російська армія почне рухатись, вона оголить свої західні фланги та лінії постачання. Альтернативою є лобова атака зі сходу, що веде просто в глибину української оборони.

 

У дворнікова не було достатньо часу, щоб повністю підготувати свій контрнаступ, але повідомлення вказують на те, що путін тисне на нього, щоб отримати результат до 9 травня.

 

І тут уже Робін Хорсфалл звертається до нашого президента Володимира Зеленського. Мовляв, що б не робила росія, Зеленському, можливо, настав час почати свій власний наступ.

 

Південь від Одеси, на думку військового експерта, видається відповідним місцем, щоб спробувати звернути південний фронт дворнікова.

 

«Він не може сидіти й постійно захищатись, — вважає пан Хорсфалл. — Якщо кримський міст удасться зруйнувати, це різко ослабить лінії постачання на південь і навіть закриє Азовське море».

 

А тим часом дворніков продовжує використовувати свою дальнобійну артилерію для завдання ударів по мирному населенню України. Російські гармати мають більшу дальність польоту, ніж українська артилерія, тому їм не може загрожувати відповідний український артилерійський вогонь.

 

Єдиний спосіб захиститися від цього — це військово-повітряні сили, котрі, схоже, зараз перебувають у резерві, ймовірно, для більш важливого часу.

 

Найважливіша битва попереду

 

Отже, найважливіша битва, на думку західних військових експертів, ще не почалася. І ми вже так настраждалися, стільки втрат зазнали, що нам іще вчора потрібні адекватні удари у відповідь, а не просто керченський міст чи Бєлгород. Нам потрібні ракети, здатні долітати до Москви.

 

Одноголоссям із закордонними чимало вітчизняних військових аналітиків кажуть про те, що настав час іти в наступ.

 

А що ж наші можновладці? Скажімо, один із топових спікерів війни Олексій Арестович оприлюднив імовірний період, коли «Україна зможе накопичити достатньо зброї для наступу» — це середина червня. Тим часом його передбачення хтось бере всерйоз до уваги, а хтось висміює. Час покаже, але бекґраунд не працює на його користь. Скажімо, 9 грудня 2020 року Арестович, коментуючи діяльність близьких до Віктора Медведчука медіа, заявив: «Вони не є нашими ворогами, вони є представниками українських ЗМІ, які працюють за законом. Ми вітаємо їх професійну діяльність».

 

А ще раніше пан Арестович неодноразово брав участь у конференціях «Міжнародного євразійського руху», організованих ідеологом рашизму, публіцистом фашистського напрямку, нинішнього фігуранта фінансових санкцій США Олександра Дугіна проти осіб, що винні в агресії проти України, де активно виступав проти Помаранчевої революції.

 

Шпаргалка на іспит з довоєнних «ляпів» влади

 

Ми не можемо знати ключових планів ні нашого президента, ні Генерального штабу оборони щодо подальшого перебігу війни, та й, можливо, нам цього і непотрібно знати. Але чимало з пересічних, активних і небайдужих українців ретельно виписують перелік довоєнних претензій, і тепер на кожен мінус воєнних буднів, у тому числі на претензії того, чому не починається наступ на агресора, автоматично навішуються «пред’яви» щодо національно-патріотичної складової з довоєнної діяльності влади.

 

Отже, рентген соцмереж аналізує все ретельно й детально.

 

Скажімо, користувач фейсбуку Олександр Федорков розмістив пост за підписом Юрґена Штірліца:

 

«Здобутки Зе за три роки (тільки найгучніше, по пам'яті). 2019 рік.

 

1. Відпустив свідка збитого боїнга.

2. Прийняв поламані кораблі без компенсацій.

3. Підписав зрадницьку формулу штанмайєра, щоб заглянути в очко ху@лу.

4. Відпустив «беркутівців», що розстрілювали майдан.

5. Звільнив прокурорів, що вели справу боїнга, через те, що занадто добре робили роботу, і хуйло наказав.

6. Простили претензії України до «Газпрому» на 12 млрд доларів.

7. Постійні репресії проти патріотів.

8. Скасування всіх позовів України проти рф за анексію Криму та Донбасу.

9. Догана, звільнення військових, що дають відсіч на Донбасі. А це й збільшення кількості загиблих воїнів, зменшення морального духу воїнів і безкарність обстрілів із боку окупантів.

10. Відведення позицій, а по суті здача укріплених територій Донбасу в односторонньому порядку.

 

2020 рік

 

11. Оман, оманські домовленості з кремлем.

12. Звинувачення, що українські пілоти, які вилетіли з Ірану, не впоралися з керуванням, що літак був несправний, попри відому інформацію, нібито літак збив Іран.

13. Наполягання на найменшій компенсації за кожного загиблого 100 тисяч доларів, коли світова практика — 1 млн доларів.

14. Дєрмак пішов підписувати якісь договори, визнаючи л/днр.

15. Крадіжка ковідного фонду.

16. Варнергейт.

17. Злиття 7-10 серйозних спецоперацій.

18. Махінації на виборах у деяких адмінодиниць (одна з них там, де вірастюк).

19. Відмова від зустрічі з НАТО щодо пдч.

20. Згорнули ракетну програму.

21. ДБР за наказом Зе поламали ППО, вкравши клістрони, та знищено підпільну мережу постачання запчастин для системи наведення ракет, що діяла в Росії.

 

Далі я не дуже слідкував, але загалом це:

 

Після восьми кварталів збільшення ВВП в Україні з приходом Зе воно зменшувалось, і це при хорошій кон'юнктурі цін на зерно, сталь і найнижчих цінах газу, нафти в 2019-2021 рр. А натомість держборг щомісяця бив нові рекорди.

 

Цькування та арешт воїнів, які у 2014-му звільнили Маріуполь.

 

Руйнування армії, повний провал держзамовлення. Не закуплено жодних нових ракетниць Укроборонпрому.

 

Натомість велике крадівництво, де дорога вдвічі менша, ніж у попередників, коштує в 4 рази дорожче. Тобто 7/8 з 10 млрд доларів щороку вкрадено. А це 8,75 млрд доларів за рік тільки на великій крадіжці.

 

Ще яскравою рисою 2021 року був красномовний натяк на масштабну підготовку до здачі України. Дуже багато патріотів і військових було засуджено.

 

Наказано розмінувати вихід із Криму до Маріуполя. П'ять ліній замінування неможливо швидко розмінувати.

 

Мабуть, тому вторгнення почалося не в травні 2021-го, а тільки після повного розмінування, в 2022 році».

 

Далі не менш серйозні звинувачення: з жовтня 2021 року США били в інформаційний набат про вторгнення росії в Україну, а наша влада не реагувала. Затупили наші можновладці чи мали інші плани?

 

І це на тлі зменшення фінансування армії, серйозного протікання бюджету та вищезазначеного розмінування виходу з Криму до Маріуполя.

 

Після того як Пашинський і Чорновол врятували багато вільх, які мали піти на експорт, ДБР відкрили на Пашинського та Чорновол справу. Потім розслідувачі цього бюро завітали на завод вільхи, і через день москалі розбомбили це підприємство.

 

Далі автор посту пише: «Коли ЗСУ всупереч увсьому дали відсіч, представники Зе-команди побігли домовлятися про капітуляцію України, де вимоги України = вимогам рф (нейтралітет, заборона вступати в інші воєнні союзи та тренувати армію з іншими країнами, забуття про Крим на 15 років, а Донбас узагалі, схоже, назавжди). І це тільки вимоги України.

 

А тепер влада зачищає інфополе, щоб і надалі займатися зрадницькою діяльністю.

 

Я — той, кому не пох@й, Юрґен Штірліц».

 

Жорстко. І перелік чималий, де необхідно розбиратись по кожному пункту. І хоча користувач фейсбуку написав про цей пост «нехай полежить», однак чи варто тримати на потім, якщо ми маємо не лише назавжди вбити цвях у домовину путінської ординської держави, а й на перспективу вберегти себе від подальших зрадливих гойдалок у середовищі влади та оточенні президента.

 

Титуловані зрадники України

 

І ще одна важлива тема загальнодержавної розмови про післявоєнну розбудову України на базі нового світогляду, як би це цинічно це звучало, очищеного війною, що також має постійно бути на порядку денному — це тема колаборації.

 

Цього разу не можна обійти увагою персону народного депутата ВРУ Володимира Сальдо, котрого російська окупаційна влада в Херсоні призначила обласним головою. Херсон — ще одне багатостраждальне, але славне українське місто справжніх героїв, патріотів і відданих громадян України.

 

 

Сальдо — людина відома не тільки в Херсоні, а й далеко за його межами.

 

У 2002-2012 роках городяни тричі обирали його міським головою. А з 2012 року довірили йому представляти своє місто у Верховній Раді України.

 

«Сальдо був народним депутатом — членом фракції партії двох регіонів, — коментує політичний експерт Андрій Рева. — Чим запам’ятався цей депутат у Верховній Раді України? Та нічим особливим: прогулював, кнопкодавив, коли прогулювали подільники, і при цьому коливався лише в унісон із генеральною лінією партії. Тобто сам жив-поживав і добра наживав.

 

І все в нього складалося добре. Аж раптом в Україні сталася Революція гідності. Легітимний, двічі несудимий Янукович утік, залишивши своїх посіпак в Україні напризволяще. І все у Сальдо пішло шкереберть. Його політична зірка закотилась і згасла. Двічі — у 2015-му і у 2020 роках його спроби повернутися в крісло міського голови Херсона не знайшли розуміння у жителів міста і закінчилися повним фіаско. Не допомогла навіть підтримка голови фракції ОПЗЖ Юрія Бойка, який активно підтримував його на останніх місцевих виборах.

 

Здавалося, що політичній кар‘єрі прийшов кінець. Аж тут прийшла велика війна. І Сальдо вирішив, що це його зоряний час, що це його шанс повернутися у велику політику.

 

Ні, він не пішов до військкомату, не записувався до територіальної оборони і навіть не став волонтером.

 

Сальдо обрав інший шлях. Він став колаборантом. Найбільш титулованим зрадником України».

 

І сьогодні ми відкрито говоримо про те, що однією з фатальних помилок попередньої влади була терпимість до колаборантів.

 

Кожну істерику колаборантів і їх легальних політичних структур в Україні щодо «утисків» і «порушення прав» тих, хто добровільно залишився на окупованих територіях, влада сприймала болісно, й замість того, щоб вжити заходів із припинення антидержавної діяльності цих сил, намагалась їх толерувати.

 

І навіть тоді, коли сотні тисяч носіїв українських паспортів з окупованого в 2014 році Донбасу поїхали в Ростов, щоб отримати паспорт із чорнобильським мутантом на палітурці, це не викликало жодної реакції з боку вже нинішньої влади.

 

Маємо дуже жорстокі уроки. Прорахунки до і після мають надзвичайно високу ціну. Втрати неймовірно і невимовно болючі. Але, попри все, ми переможемо!