Ще один український фронт – внутрішні зрадники

Ми будемо чорнобаїти орків аж до москви.  Звісно, переможемо, бо ми приречені на перемогу.

Але місяць війни  вже змушує виявляти, оприлюднювати  болючу червоточину зрад і колаборацій посеред сторінок трагічно - героїчної книги нашої визвольної війни, яку Україна пише й транслює всьому світу у стримі.

Оглядаючи все, що відбувається щосекунди в нашій воєнній дійсності, напрошується певне спостереження, що, здебільшого, легше окупантам дістаються ті території, - що й призвело до  загибелі українців і подекуди, встановлення тимчасових мокшанських порядків, - де серед керівного складу різного рівня влади виявлялись зрадники.

Чужі серед своїх

Наразі, у коловороті безлічі трагічних подій, можливий лише побіжний погляд на персоналії та характер зрадників, котрі сприяли просуванню ворога, а тому видно не всю їх кількість. На жаль, їх більше.   Війна зняла чимало масок.  

Скажімо, коли 17 березня 2022 року російські окупанти тимчасово захопили населені пункти в Маріупольському районі, мешканець села Малоянисоль, котрий раніше працював у поліції, перейшов на бік окупантів  і публічно заявив про співпрацю з ворогом. Він зайняв псевдопосаду у так званому Мангушському РВВС МВС «ДНР». Нещодавно йому оголосили підозру. Але свою лепту до загальної Маріупольської біди він встиг внести.   

У Мелітополі на співпрацю з окупантами згодилась заступниця міського голови.

Під важким пресом орків Херсонщина – серед зрадників називають  регіонального керівника СБУ. Також звинувачується у співпраці з ворогом  начальник водоканалу міста Каховка. Звідси подається вода в окупований Крим.

На вимученій окупантом  Чернігівщині – така ж колаборація у регіональній службі безпеки України. 

У  Балаклії  багатостраждальної Харківської області міський голова  пішов на співпрацю з рашистами. А вони у «вдячність» зруйнували районну лікарню.  Лікарі та пацієнти опинились у небезпеці.

Цих ганебних і надзвичайно важких ситуацій було б менше, якби до війни всі судді були на всі сто відсотків  віддані присязі й Конституції України і приймали рішення не «50 на 50» щодо колаборантів, а категорично  – за зраду жодних послаблень.

Якби до, а не після початку війни  турборежим у ВР не легковажив та, вчасно включивши здоровий глузд,  проголосував за законопроєкт Петра Порошенка про встановлення кримінальної відповідальності  за колаборацію.  

Якби служба безпеки України була відповідальнішою і прискіпливо ставилась до кожного навіть натяку на зазіхання на інтереси  України. Відповідно, якісніше чистила свої ряди та всіх поставлених на службу України,  -  і силовиків, і державних службовців, і народних депутатів,і бізнес, і культуру,  і т.д..  Адже про те, що в згаданих середовищах  чимало росіянських «друзів»  може розповісти  навіть кожна українська  праска.

І ще стільки «якби»..

От і  легкий прорив рашистських танків на певних ділянках Сумщини місцеві силовики пов’язують із тим, що в тих районах  на відповідальних посадах працюють люди скандально відомого, підозрюваного у проросійській, відповідно, антиукраїнській діяльності нардепа Андрія  Деркача.

 І не Деркачем єдиним

Нагадаємо, що в минулому році американський уряд  запровадивсанкції проти агентів російського впливу в Україні. Управління контролю за іноземними активами (OFAC) Міністерства фінансів США застосувало штрафні заходи проти семи громадян України та чотирьох організацій, які є частиною пов’язаної з Росією мережі закордонного впливу, в центрі котрої стоїть народний депутат України Андрій Деркач. Цим фізичним та юридичним особам закидають, зокрема, втручання у вибори в США.

Ідеться про екснардепа Олександра Онищенка, прокурора Костянтина Кулика, експрацівника посольства України у Вашингтоні Андрія Теліженка, нардепа від «Слуги народу» , ексжурналіста Олександра Дубінського, а також «пов’язаних з Андрієм Деркачем» Антона Симоненка, Дмитра Ковальчука та Петра Журавля.

 Нардепа Андрія Деркача Мінфін США називає агентом російських спецслужб з понад 10-річним стажем, який проводив кампанію з дезінформації американців, щоб вплинути на результати місцевих президентських виборів. Дубінський, Кулик, Теліженко та Онищенко, стверджують у відомстві, публічно підтримували цю кампанію.

У травні 2020 року Деркач оприлюднив записи телефонних розмов, на яких нібито 2015 року тодішній президент України Петро Порошенко розмовляє з тодішнім віцепрезидентом США Джо Байденом. На основі цих плівок Деркач і Дубінський стверджували про зовнішній вплив на Україну, а також про корупційні афери. Дубінський особливо активно виступав за те, щоб компетентні органи «дали хід» цим плівкам.

Загалом же риторика Дубінського багато в чому нагадувалатези кремлівських пропагандистських каналів, і це стосується не тільки його виступів проти запровадження української мови в усіх публічних сферах. Можна пригадати, як у листопаді позаминулого року Дубінський, ніби повторюючи слова російського президента Путіна, стверджував, що не варто поспішати з визнанням перемоги Байдена, що треба дочекатися офіційних результатів. Хоча вже більшість світових лідерів привітали новообраного президента США.

Відтак в українському політикумі склалася доволі цікава ситуація. От існує такий собі депутат Андрій Деркач, щодо якого США запроваджуючи санкції, вказали, що він «вже понад десять років є активним російським агентом, який підтримує тісні зв'язки з російськими спецслужбами». І тут або українські спецслужби мали б жорстко зайнятися Деркачем, прокуратура мала б відкрити проти нього справу, ВРУ мала б позбавити його мандату. Або Київ мав би виступити із заявою на його захист, мовляв,«сталася жахлива помилка». Але не було ні першого, ні другого.

І є народний депутат Дубінський, проти якого запроваджено санкції 11 січня 2021 року як щодо «агента російських впливів». Далі знову йшла гра в мовчанку. Хоча тут уже волати треба було, адже йдеться фактично про представника влади, звинуваченого у зраді.

Отже, запроваджені Вашингтоном санкції полягають у тому, що все майно та інтереси у власності фігурантів чорного списку, які перебувають під юрисдикцією США, заблоковані, а громадянам США заборонено співпрацювати з ними. Крім того, заблоковані й будь-які організації, що на 50% чи більше належать цим особам.

Важко зараз сказати, наскільки ефективні  ці карні заходи самі собою. Утім їхня дієвість виявляється вже бодай у тому, що згадані особи отримали, так би мовити, «чорну мітку». Адже в часи, коли вже на сході України йшла війна з Росією, коли вже були окуповані Крим і частина Донбасу, вони були названі агентами впливу агресора.

Фактично американські санкції є оголошенням українських громадян-фігурантів списку державними зрадниками у часи війни. Традиційно такі вчинки каралися якнайсуворіше.

Нас  у всій цій історії бентежить ще й  питаннятого - скільки ще ми покладатимемося на Сполучені Штати у справі виявлення й засудження наших вітчизняних  корупціонерів і зрадників? Чому Павла Лазаренка, Дмитра Фірташа, Андрія Деркача чи Олександра Дубінського може карати лише американська влада? Чим у цей час займалася наша СБУ, Генеральна прокуратура, інші компетентні органи? А то у всіх добре виходило тільки перед виборами хвалитися майбутніми посадками.

Їх, на жаль, ціла гвардія! Тих, кого перед усім Україна давно мала б оголосити персонами нон-грата.

А повномасшабна  війна сьогодення  додасть ще чимало фактів  для роздумів щодо внутрішніх ворогів і зрадників.

Пересидіти в затишку, доки вбивають твоїх земляків

Подивимось на  ще один  бік гнилі людської натури, що її проявляє війна.

Скажімо,  голова Сумської  військової  облдержадміністрації  Дмитро Живецький цілий місяць з початку війни із відносно затишного Тернополя активно роздавав інтерв’ю,  розповідаючи про те, що відбувається в області та як героїчно  бореться його Сумщина з агресором.

І повернувся в Суми через місяць, аж після того, як ЗСУ звільнили один із районних центрів – Тростянець. Хіба цей факт не  волає про негайну потребу у серйозній, гострій  постановці питання щодо міри відповідальності за, щонайменше,  не усвідомлення  ні ступеня  цієї відповідальності, ні  поєднання своєї суспільної  ролі з власними  переконаннями.  

Отже, в той час, коли  на Сумщині окупанти знищували цивільних, керівник області перечікував у тилу.

Вочевидь, голова Сумської ОВА бере приклад зі статуснішого чиновника – народного депутата від «Слуги народу» Миколи Тищенка. Його  звинувачували в тому, що  під час війни «воює» на Закарпатті, прикинувшись переселенцем. Нардеп періодично з'являвся в оздоровчо-рекреаційному комплексі «Косино». Номери тут в середньому коштують 10 тисяч гривень за добу. При цьому Тищенко не соромився вимагати для себе безкоштовні обіди. Повний триндець!

Однак, одіозний народний депутат  Тищенко таки повернувся в Київ на засідання сесій ВР. Але щойно з’явився у Верховній Раді – знову відзначився, втрапивши  у  черговий конфуз. Так, під час виконання гімну замість того, щоб  тримати руку на серці,Тищенко поклав ліву руку до правої половини грудей.

«Це рідкісний медичний випадок, серце праворуч», «Мабуть у нього у правій кишені гаманець», «Декстрокардія? Ніт, просто котлета там»,– жартують користувачі у коментарях.

Дуже важливо, що  президентові у такій ситуації мовчати категорично не можна. При чому говорити й діяти треба негайно. Уже вчора. 

Адже російської агентури в Україні чимало. Вона тут розросталася,  фінансувалася  і досить комфортно себе почувала десятиліттями. Це нечувана, варта суворого покарання  легковажність, в умовах такого агресивного, дикого,  раніше жахливо брязкаючого зброєю, а тепер, по-звірячому вбиваючого українців,  сусіда  поряд.