Стамбульські перемовини спеціального призначення

Останні перемовини між Україною та росією в Стамбулі викликали в нашій державі чи не найемоційнішу реакцію з усіх попередніх переговорів. Від «компроміс зради» до -  «це перший промінь світла у потоці агресії шизофренічно безпросвітної  раші».

Коли пристрасті дещо вщухли, на перший план вийшов  тверезий аналіз, однак також далекий від оптимізму. Немає від цих перемовин користі, але найважливіше, що немає і шкоди.

А  найоптимістичніше, що могло бути першим кроком  – відведення рашистських військ з територій Київської та Чернігівської областей не відбулось і не видніє.  І зовсім свіжі новини британської розвідки повідомляють, що під Києвом найближчими днями очікуються важкі бої.

Та й  прессекретар путіна дмитро пєсков заявляв, що бункерний  не налаштований на якісь там мирні договори – лише повна перемога над Україною.

Тим не менше, що не так з  цими перемовинами? Чому озвучені пропозиції засмутили чимало українців?

Операція – дипломатична деморалізація?

Як сказав екс – міністр оборони  України Анатолій Гриценко, у багатьох склалось враження, що Україна вже домовилась з росією, але це не так.

Політик закликав не розслаблятись і не ідеалізувати результати перемовин 29 березня, після яких росія обіцяла відвести війська з Київської та Чернігівської областей.  Відведення наразі немає.  Українська сторона просто запропонувала свій варіант мирної угоди.

Водночас, президент України  Володимир Зеленський так охарактеризував ці перемовини:     

«Сигнали, які ми чуємо з переговорного майданчика, можна назвати позитивними. Але ці сигнали не заглушать розривів російських снарядів. Звісно, ми бачимо всі ризики. Звісно, ми не бачимо підстав для довіри словам, що звучать від тих чи інших представників держави, яка продовжує воювати заради нашого знищення. Українці – не наївні люди. Українці вже навчилися й за ці  дні вторгнення, і за минулі вісім років війни на Донбасі, що довіряти можна лише конкретному результату».    

Ну і одночасно із заявою Володимира Зеленського  росія підтвердила, що вірна собі, своїй брехні, пропаганді й ненависті до українців. На загал керівник російської переговорної групи  помічник путіна Володимир Мединський запевнив мокшанців, що деескалація на київському та чернігівському напрямах  не означає припинення вогню.

Для російських ЗМІ Мединський виділив декілька положень.

По-перше, Україна буде позаблоковою і без’ядерною державою.

Це подається як перемога – ніби Україна вже завтра мала б вступити в НАТО, а ядерна бомба вже була майже готова. Водночас, він взагалі не згадує ключові для нас положення про створення нової системи безпеки, яка передбачає військовий захист України всіма країнами – підписантами договору.

По-друге, Україна відмовляється від намагання повернути Крим воєнним шляхом. Це ще одна уявна перемога росії, бо в їхній пропаганді ми планували «напасти» на Крим найближчим часом.

По-третє, мирна угода не розповсюджується на ОРДЛО – тобто окуповані 2014 року  райони Донбасу. Тут він говорить, що в України своє бачення, а в росії – своє.

Тобто, залишає місце для подальшого розвитку конфлікту.

Що раша говорить і що робить – різні речі

Західні партнери України зрозуміло висловлюють недовіру путіністам.   

Держсекретар США Ентоні Блінкен не бачить ознак того, що переговори між Україною та росією просуваються ефективним шляхом.

«З боку рф немає справжньої серйозності. Є те, що росія говорить і те, що вона робить. Ми зосереджені на останньому. Так, росії вірити не можна», - заявив Блінкен.

Про необхідність якомога швидше зупинити російську війну проти України заявив президент Естонії Алар Каріс, але він підкреслив, що не ціною будь-яких поступок з боку Києва. Також естонський президент має сумнів, що останній раунд переговорів принесе якісь відчутні результати.

Адже якщо взяти факт відводу рашистських військ з території Київської та Чернігівської областей, то це не заслуга  дипломатії, а результат відваги й мужності наших захисників. Водночас, путін активізовує просування на сході країни.

Дуже суттєве доповнення зробили президент США Джо Байден, прем’єр-міністр Великобританії Борис Джонсон та ще декілька лідерів цивілілзованого світу. Одразу після перемовин вони заявили, що навіть заключення миру між росією і Україною не означатиме відмову від санкцій проти росії.

Додаткова хромосома росіян – серйозний діагноз

Однак, посеред того, що очікувати якогось результату від цих перемовин – дуже наївно є один незначний, але позитивний  нюанс. Те, що ці перемовини відбувались у Стамбулі, а не в Мінську, може свідчити, що, ймовірно,  між лукашенком і путіним пробігла чорна кішка.  І очевидно лукашенко вже не буде впливати на процес перемовин так, як впливав раніше.

Тепер щодо складу делегацій. У росіян її очолює такий собі Мединський. До речі, він родом з України – Черкаської області. Колись цей гаспадін був міністром культури рф. І йому належить геніальне відкриття: виявляється у росіян  є додаткова хромосома! І це - духовність. Завіса! Бо ця їхня духовність принесла нам велике горе і пре ця духовна хромосома з мокшанів  так, що вони хочуть одного -  знищити нас як націю. А зайва хромосома в медицині  має відповідний діагноз. Але їх не шкода.  Ми з вами знаємо про що мова.

Україну, незважаючи на те, що це Батьківщина Мединського, він ненавидить так само, як і українців. Тому, звісно, переговорник він ще той.  Адже він і не міністр мокшанської оборони чи закордонних справ; не секретар ради нацбезпеки московитів; просто – людина зі статусом «піди-подай-принеси».  Відповідно, якихось самостійних рішень приймати не може, єдине, що йому дозволено, транслювати ультиматум путіна.

Є питання і щодо наявності у складі російської делегації олігарха Абрамовича.

Для чого його туди включили? В якості кого? Як листоноші, який передає записки від путіна Зеленському і навпаки? Це було б дуже просто.

Тому давайте співставимо факти й емоційні випади, що за задумом кремля мають вплинути на поведінку українського президента Володимира Зеленського, щоб мати хоча б приблизне уявлення про роль Абрамовича в переговорному процесі.

Досить швидко  поширився  міф після попередніх, достамбульських перемовин, мовляв,  коли путін почитав вимоги України, то просичав: «Я їх знищу!».  

Хто міг повідомити британським  журналістам про таку реакцію путіна? Той, хто  це бачив? Зрозуміло, Абрамович. З якою метою? Ми що не знаємо, що путін напав, аби нас знищити?

Для чого це  ще раз транслюється у публічний простір? Щоб тиснути на Зеленського. І допомагає цьому тиску наявність довкола нього чималої  кількості людей, які завжди проштовхували російську точку зору. Це і чимало разів згадуваний у ЗМІ  глава ОП Єрмак, також продовжують робити московитські хвилі  Татаров та Демченко.

До речі, цікаву інформацію цого плану раніше оприлюднив журналіст  Юрій Бутусов: «Один із керівників партії  «Слуга народу», Вадим Слюсарєв, 18 лютого втік на Росію». Щоправда, Слюсарєв подав на Бутусова до суду, але аргументи й доказова база  проти одного з основних  керівників СН прийшли  в ніч на 24 лютого, коли раша почала бомбити Київ.  

Отже, складається враження,  що певна компанія в команді президента тільки й те робить, що тисне на емоції, аби  залякувати його і вичавлювати якісь поступки.

І для цього  Абрамович докидає мантру на вентилятор: «…лякайтесь, бійтесь, ідіть на поступки...».   

«І наша влада  хитається: то референдум проведем, то давайте відкладемо питання Донбасу, то в нас будуть компроміси з питань територіальної цілісності, - каже політичний експерт, ексміністр соцполітики Андрій Рева. -  Уявіть збентеженість солдат, котрі сьогодні на передовій воюють з російською нечистю, а в тилу ось такі перемовини. Це що, спроба деморалізувати армію?  З іншого боку також є питання до української делегації. Зокрема, дивує поява в її складі досить незрозумілої для багатьох фігури Олександра Чалого, який усе життя був проросійським політиком і виступав за нейтральний позаблоковий статус України.  Він транслював усі російські наративи, які можна собі уявити».

То чого очікувала від  цих перемовин Україна?  Наша делегація озвучила власні варіанти, а  от що далі?

Росія перевіряє масштаби наших поступок

« На мою думку ці перемовини мають для росії зондуючий характер – вона хоче подивитись на скільки можна дотиснути Україну на поступки і якою може бути  глибина цих поступок, - вважає Андрій Рева. -  Така гнилувата ситуація перемовин дозволяє думати путіну, що ще можна трохи притиснути і вони зовсім здадуться. Не вдалось на полі бою, то ми їх морально-психологічно на перемовинах нагнем. Це дуже небезпечно».

На міжнародній арені йде боротьба за прискорення вступу України до ЄС, але в позаблоковому статусі. Росія не хоче бачити Україну в Євросоюзі, тому ці перемовини можна вважати безпредметними.

Але є ще один важливий підтекст цих  перемовин, до речі ініційованих кремлем, - усі  ці кроки зроблені  для того, аби  Абрамович зміг урятувати гроші сім’ї Єльцина, тому що це дуже давні путінські зобов’язання. А про економічні cанкції світу ми знаємо. Адже ще трохи війни проти нас і всі їхні рублі перетворяться на фантики.  Цілком очевидно, що росія може піти на виконання якихось умов перемовин тоді, коли втратить достатньо,  видихнеться і стоятиме на порозі краху та повного розвалу.

Путін нібито тисне, аби ми від чогось відмовились, тоді можна буде про мирну угоду говорити. Це блеф!  Маневр.  Адже з самого початку питання ставилось у площині – України не повинно бути.

Росіяни не здатні до прогресу

А тим часом український народ пише історію 21 століття. І реально путін уже програв Україні, програв усьому світу саме 24 лютого 2022 року.

Шизофренічне бажання підім’яти під себе всю Європу й увесь світ – сама по собі програшна ситуація.

Але чи був у бункерного президента реальний шанс відновити Союз і повернути туди Україну, країни Балтії, Казахстан…

Був. І значний. У путіна було цілих 20 років, щоб зробити мокшу процвітаючою, абсолютно вільною, передовою країною. Такою, з котрою хотілось би тісно співпрацювати, або заключити бодай якийсь договір. Якби путін витратив 20 років на країну, а не на ідіотські ракети, ганебні палаци, на тупу пропаганду й злодійство, то в двері росії зараз стукали б чимало країн і народів.

Для цього було все: невичерпні ресурси, величезні гроші, що своєю чергою,  відкривало величезні можливості. У росії були всі шанси розвинути науку, технології, забезпечити бездоганне правосуддя, дати значний поштовх для розвитку економіки.

Але путін вибрав інший шлях. А чи міг він не стати на нього? Питання питань. Бо корінь зла криється у ментальності рашистів, котра повністю проявилась зараз: мародерства, знущання над дорослими й неповнолітніми українцями, розстріли мирних людей, знищення прекрасних міст…

Як сказав генерал, символ французького спротиву у Другій світовій війні Шарль де Голль,-  «Росіяни ніколи не будуть щасливими, знаючи, що хтось живе краще від них. А оскільки до прогресу вони не здатні – злоба й фрустрація є постійним душевним станом росіян».

Тож, іншого шляху в України, як перемогти це заздрісне, бездарне, злостиве ординське поріддя немає. І хто б як не намагався збити жагу до перемоги та завзяття наших захисників, зараз вони підтримують нас у всіх сенсах. І боронять землю та наші життя, і підтримують дух. Чого лише вартий один із девізів «Правого сектору», котрий вісім років воює з мокшанцями на сході України: «Ми надто вперті, щоб втомитись від війни».

А перемовини нехай ідуть. Вони як плацебо – жодної користі, зате й шкоди – мінімум.