16 років тому відійшов у засвіти письменник Павло Загребельний

13:19, 03.02.2025
16 років тому відійшов у засвіти письменник Павло Загребельний

Павло Архипович якось написав: "Чомусь мені здавалося, що злі духи шугають десь поза Україною. Над нами – тільки добрі. Навіть тоді, коли ми гинули й загибали. Бо воскресали й жили далі. І немає кращої землі, ніж наша земля."

3 лютого 2009 на 85 році  життя не стало Павла Архиповича Загребельного -  письменника, громадського діяча, Героя України.

 

Про це нагадує газета Україна молода.

 

Павло Архипович закінчив Дніпропетровський ун-т; головний редактор газети «Літературна Україна». У 1979-1986  роках очолював СПУ, 1979-1981 – голова Комітету Державної премії імені Т.Г. Шевченка; Лауреат Шевченківської премії.

 

      У 16 років пішов добровольцем до армії, брав участь в обороні Києва від фашистів, дістав поранення у груди. Після госпіталю, повернувся на передову, знову поранений, потрапив у полон. До лютого 1945-го перебував у фашистських концтаборах. Тікав, але спіймали й вибили ліве око; у німецькому полоні втратив зуби. «Коли я студентом читав поему Данте, його пекло здалося мені таким… несправжнім!», - написав згодом Павло Загребельний.

 

       Знав історію, світову літературу, добре орієнтувався у різних галузях науки. Любив читати, міг цитувати на пам’ять безліч прислів’їв та приказок, думок великих. Емоційний, не байдужий до оточуючих - гострий на слово. Коли писав «Роксолану», цікавився історією Туреччини і вивчав її. З ранку до вечора друкував твір на машинці скрізь, навіть на лавочці у дворі. Для нього література була святістю. «Він працював скажено. Не раз я поруч з ним працював в Ірпені, в Будинку творчості. Зайдеш до Павла: сидить, гострі коліна майже до підборіддя, друкарська машинка "Колібрі" - і шпарить, і шпарить, і шпарить. У нього була скажена пам’ять, він знав усі енциклопедії. Що його не спитаєш - усе знає», - розповідав про Павла Загребельного побратим по перу, письменник Анатолій Дімаров.

 

       Вагоме місце в його прозовому доробку посідають проблемно-аналітичні романи, присвячені сучасності: «Спека», «День для прийдешнього», «З погляду вічності», «Розгін»; гумористично-сатиричний роман «Левине серце», продовження - «Вигнання з раю».

 

       Найбільший успіх принесли прозаїкові історичні романи: «Диво». «Первоміст» та «Смерть у Києві» удостоєні 1974 року Державної премія ім. Т. Г. Шевченка.  Історико-психологічні твори «Євпраксія», «Роксолана» та панорамний роман «Я, Богдан (Сповідь у славі)». Павло Загребельний мав славу одного з найерудованіших письменників свого часу і ще за життя став класиком. Його книжки видавалися мільйонними накладами і користувалися неймовірним успіхом.

 

      У більшості статей 3агребельного ім’я Шевченка згадувано (з частим цитуванням віршів) у найвищому національно і світовому контексті: «Мова», «Раби німі», «Ворожда людська», «Великий, славний, чи не дуже?», «Гідності й гріхи наших росанів». Безпосередньо присвячена поетові стаття «Прочитайте тую славу».

         Думка Павла Архиповича точно формулює історичне значення Тараса Шевченка: «При Хмельницькому українська нація народилася, заявила про себе світові. Шевченко дав їй самоусвідомлення». Виступав проти спрощеного, однобокого розуміння Кобзаря тільки як борця й бунтаря, наголошував потребу осмислювати його «в усій його енциклопедичності», у всій «профетичності (пророчості), в усьому екуменізмі (не церковнім!)».

 

        3гадував, або цитував із творів Кобзаря в романах та повістях. Герой «Намиленої трави» Дмитро Шляхтич, зокрема, у листі до коханої пише: «І знов мені не принесла нічого пошта з України», у цьому ж романі йдеться про пам’ятник Шевченкові у Нью-Йорку і невдало, на думку персонажа, обране для нього місце; у романі «Розгін» академік Карналь знає Шевченка напам’ять, роздумує над його крилатими поетично філософськими формулами життя, згадано «Кобзар» із малюнками О. Сластіона.

 

        Цитати з Шевченка є у «Розгоні», в «Південному комфорті». «Київські романи» прикметні шевченковою топонімікою, в них присутня пам’ять про перебування Тараса в Києві («День для прийдешнього»), в різних місцях і вулицях, наприклад, про площу Поштову говориться, що тут у «церковці ночував Кобзар, повернувшись в Україну в труні, повитій червоною китайкою» («Південний комфорт»). У «Тисячолітньому Миколаї», відтворюючи процеси примусової колективізації та нищення українського села, автор згадує, як більшовики по хатах сельчан зривали зі стін ікони і портрети Шевченка.

 

         Все найцікавіше з життя Павло Загребельний записував у своєму щоденнику. Але прочитати його поки що не можемо. Це станеться  через 20 років після смерті автора - у 2029 р. Таким було рішення його і дружини Елли.

 

       Останні романи 3агребельного, зокрема- «Брухт» та  «Стовпотворіння» сповнені гострої критики суспільних аномалій нового часу, інтелектуально насичені, містять актуалізацію Тарасових афоризмів, оцінок, сатиричних присудів.

 

      Ключовим для концепції роману-епопеї «Я, Богдан» є епіграф із Шевченка: «Чия правда, чия кривда, І чиї ми діти». А у романі «Брухт» сарказм щодо сучасних магнатів ілюструється рядками Кобзаря: «...якби розказать // І про якого-небудь одного магната // І Історію-правду, то перелякать // Саме б пекло можна».

 

        «Письменник владі руки не подає. Це вона йому подає, коли має розум. Мій вік, усе моє життя, моє страждання дають мені право дистанціюватися і від влади, і від усього сущого», - стверджував Загребельний.

 

        Помер Павло Архипович 3 лютого 2009 у віці 84 років від туберкульозу - кілька років не піднімався з ліжка і майже не говорив. Похований на Байковому цвинтарі: ділянка № 52, аж у верху клину, прикро.

 

     25 серпня 2017 року на могилі встановлено Козацький хрест.

 

Як повідомляла УМ, «Козацька мати», «українська Жанна Дарк»: 120-річчя з дня народження Оксани Мешко.