На Шевченківську премію претендує автор симфонічного диптиху «Революція Гідності»

12:31, 20.12.2021
На Шевченківську премію претендує автор симфонічного диптиху «Революція Гідності»

Олександр Яковчук. (Фото з відкритих джерел)

Серед чотирьох претендентів  у номінації «Музичне мистецтво» на здобуття Національної премії України імені Тараса  Шевченка, які допущені до 2-го конкурсного туру, - симфонічний диптих «Революція Гідності» композитора Олександра Яковчука (І частина - Симфонія №7 «Майдан», II частина - симфонія №8 «Нескорені», поема «Молитва до Марії», вірші Т.Г.Шевченка, для сопрано та мішаного хору без супроводу, Кантата «Думи мої», вірші Т.Г.Шевченка).

 

Серед композиторів сучасної академічної класичної музики вирізняється особистість цього митця, перш за все, цілісністю художньої натури, спрямованої до одвічних цінностей, бажанні донести їх до слухачів, схвилювати, покликати до роздуму. Тим більше, що йому, композиторові – мелодисту від природи, обдарованому артистичним баченням світу звуків, це легко вдається.

 

Багато створених ним естетично довершених мелодій живуть у його творах вже кілька десятиліть, уособлюючи співучу ліричну душу українців.

 

А починалися стежки малого Олександра до музики від мрійливого споглядання мальовничих краєвидів, що відкривалися з невисоких гір – товтрів на каньйон річки Смотрич на Поділлі.

 

Культурне середовище рідного села Черче (раніше польсько-єврейського містечка Чернче, яке мало Магдебургське право від 1575 року і належало Кам’янець-Подільському Біскупу), з його жителями різних національностей і віросповідань, було вщерть наповнене музикою, люди співали і в будень, і в свята своїх національних пісень, творячи цілісність простого духовного світу спільноти.

 

Від батьків, а особливо від бабусі Явдохи, народну пісню природним чином в дитинстві майбутній композитор всотав у себе навічно, як вже потім далі, у юнацтві, – звучання духового оркестру з колишніх фронтовиків – односельчан, учасників Другої світової війни.

 

Тому стає зрозумілим вибір ним саме музичної професії, опановувати яку Олександр починає спершу у Хмельницькому музичному училищі, а потім на композиторському факультеті у Київській консерваторії ім. П. І. Чайковського – головному музично-навчальному закладі тодішньої УРСР.

 

Студентські роки митець пригадує як надзвичайно інтенсивну пору життя – першочергово це спілкування з авторитетними відомими композиторами Левком Ревуцьким, Анатолієм Коломійцем, Віталієм Кирейком, Миколою Дремлюгою, Мирославом Скориком, фольклористом Володимиром Матвієнком.

 

Також тут з’явився у завзятого юнака й інтерес до хорового співу: він впродовж чотирьох років працює як артист хору в Оперній студії Київської державної консерваторії, безпосередньо, «із середини», вивчаючи хорові, симфонічні і оперні партитури та спів вокалістів-солістів.

 

Ще одне тодішнє, просто неймовірне, захоплення Олександра Яковчука – натхненне студентською польовою практикою збирання народних пісень – продовжилося і після завершення студій.

 

Сідаючи на мотоцикл, з магнітофоном, непосидючий композитор протягом тридцяти років вирушав у фольклористичні мандрівки рідним Поділлям, фіксуючи зразки пісенної та інструментальної народної музики, милуючись водночас автентикою співу простих сільських виконавиць.

 

Ті поїздки поклали початок одному з найцінніших надбань його доробку як етномузиколога, з точки зору характерності саме національної української складової його авторського стилю. Йдеться про жанр обробки народної пісні, найбільш питомий в українській музиці, починаючи від Миколи Лисенка та його видатних сучасників.

 

Олександр Миколайович створив безцінну «Антологію обробки української народної пісні» у шести томах! Це 345 обробок для різних хорових складів без супроводу, єдина антологія на сучасному етапі вітчизняної музичної культури.

 

За словами відомого хормейстера Мстислава Юрченка, завдяки витонченості оздоблення рукою Майстра, "…прадавня пісня сяє молодістю, нагадуючи красуню українку у сучасному вбранні".

 

Композитор на початку 1970-х років, першим в українській музиці почав застосовувати у своїх хорових обробках принципи експонування та розвитку музичного матеріалу, характерні для інструментальних творів.

 

Це новаторство одразу ж привернуло до нього увагу багатьох композиторів, які стали його  послідовниками, а також диригентів хорових колективів, а значить, його обробки полинули у широкий світ, до людей...

 

Так само, разом із В. Сильвестровим, Олександр Яковчук став основоположником української камерної кантати (усього у нього їх аж 18) – цікавого за своїм тонким опертям на обране завжди хвилююче поетичне слово, різноманітними комбінаціями синтезу сольного вокалу з інструментальним супроводом, загалом, я б сказала, жанру, яскраво відкритим до експерименту.

 

Співпраця з В. Матюхіним і його камерним оркестром "Київська камерата" вивела ці твори на міжнародну орбіту нашого фестивального життя, подарувавши звукове різнобарв’я тем і настроїв.

 

Інтенсивним внеском в інтелектуальну царину української музичної культури постав симфонічний доробок Олександра Яковчука, своєрідний і глибокий в осмисленні музичний літопис складних, часом неоднозначних, подій в історії рідного народу. Це – вісім симфоній, три симфонічні поеми, а також десять інструментальних концертів.

 

Композитор першим відгукнувся на вибух у Чорнобилі (Симфонія №1 "Біоритми Чорнобиля"); у 1990 році, ще при радянській владі, підняв замовчувану тему Голодомору в Україні, написавши Симфонію-реквієм «Тридцять третій» за участю солістів та хору на вірші Василя Юхимовича.

 

Зовсім недавні криваві події на Майдані 2014 року лягли в основу задуму композитора – Симфонічного диптиха «Революція гідності», до якого входить Сьома симфонія "Майдан", як перша частина твору, та Восьма  симфонія "Нескорені", як друга його частина. Доречно відзначити, що згадана симфонія "Нескорені" (2016) – перша у музичній історії України, що призначена для виконання великим духовим оркестром.

 

Авторському стилеві Олександра Яковчука притаманний інтелектуалізм мислення, що спостерігаємо в його творчих ідеях і композиторській техніці, доборі вишуканих поетичних першооснов і в не менш вишуканій їх музичній інтерпретації, дотепному оперуванні стильовими моделями попередніх епох, відкритті цікавих перспектив у застосуванні модальної техніки (він першим написав віртуозний цикл «Прелюдії і фуги» для фортепіано у цій техніці).

 

У своїй творчості не забув Олександр Миколайович і маленьких виконавців, створивши, знову ж таки першим, абсолютно унікальну в світовому масштабі, «Школу гри на фортепіано» (2019), куди увійшли 173, спеціально написані для цього збірника, авторські п’єси, сонатини, поліфонічні твори, етюди, ансамблі тощо.

 

Здійснені низка яскравих презентацій цього видання в Києві, Білій Церкві, Луцьку, Житомирі, Кам’янець-Подільському та інших містах стали поштовхом до активного виконання цікавих дитячих мініатюр у всеукраїнському масштабі.

 

Національна спілка композиторів України висунула кандидатуру Яковчука О. М. на здобуття Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка 2022 року. Музика цього композитора безумовно заслуговує цієї нагороди. Він заслужений діяч мистецтв України, професор кафедри композиції НМАУ ім. П. І. Чайковського, член Ліги композиторів Канади та Канадського Музичного центру, тричі лауреат міжнародних композиторських конкурсів у Європі та п’яти Всеукраїнських творчих конкурсів. Удостоєний державних нагород та премій.

 

За півстоліття творчої діяльності композитором створена ціла низка видатних творів, частина з яких вже заслужено вважаються класичними. Художня постать композитора Олександра Яковчука вбачається у паралелях із життєдіяльністю майстрів епохи Відродження, трудівників на своїй ниві, адже йому властива така ж інтенсивність творчого процесу, широта залучення жанрового спектру, свідома спрямованість на втілення філософських тем, осмислення історії свого народу, як і його буття в прийдешніх часах.

 

                                                                                                                                                                                                                                                                                                   Ольга КУШНІРУК,       

                                                                                                                                                                                                                                                                                  кандидат мистецтвознавства