Майстер глиняної іграшки Олександра Селюченко народилася 100 років тому

Неперевершена майстриня традиційної глиняної іграшки Олександра Селюченко народилася сто років тому в столиці українського гончарства на Полтавщині, знаменитій Опішні.

Дівчинка народилася в гончарській родині Федора та Явдохи Селюченків 6 травня 1921 року.

Як повідомляє Україна молода, про це нагадує Український інститут національної пам'яті.

До глини Саня привчилася змалечку. Вже в шестирічному віці дівчина вправно ліпила свої перші свистунці, рибки, качечки. Найбільшим святом для малої були ярмарки в Опішному, звідки вона пізніше візьме багато сюжетів для своїх глиняних мініатюр.

«По-іншому, мабуть, і бути не могло, бо в краю, де все живе і дихає глиною, де традиції гончарства передаються з покоління до покоління, любов до творчості всотується з дитинства. Для Олександри Селюченко глина стала тією магією, яка допомогла пережити чимало випробувань», - зазначають історики УІНП.

А випробувань у житті майстрині з непростою долею було чимало: Голодомор 1932-33-го, смерть старшого брата, Друга світова, смерть батька від голоду в 1947-му. В 1943-му її мобілізували на відбудову зруйнованого Донбасу, де Олександра добряче підірвала здоров'я.

І все ж, їй пощастило повернутися в рідну Опішню і влаштуватися працювати на завод «Художній керамік» - спочатку різноробочою, а згодом – ліпницею. Хоча й тут більше вимагали "давати план" із типових баранчиків та свистунців, тож авторські роботи народжувалися переважно вдома.

«Силою жмуть, аби я не творила, а сиділа і пекла норму. І ніхто не згадує, що я творчий майстер. Я прожила вік, а жодної персональної виставки не мала. Наче я не ліплю. Ніхто не розуміє, що я прожила однією глиною. Це було основне в моєму житті», - скаржилася майстриня в листі до київського художника Олександра Фисуна.

Переламним у її житті став 1949 рік, коли її роботи потрапили на Всеукраїнську виставку іграшки в Києві, де отримали перше місце. Після цього вони помандрували по обласних, республіканських, міжнародних мистецьких виставках, де так само неодноразово відзначалися високими нагородами.

У 1970 році Олександру Селюченко прийняли в члени Спілки художників УРСР, а через рік їй присвоєно звання заслуженого майстра народної творчості УРСР.

Вона була учасницею більше ста різноманітних виставок. Попри це, перша її персональна виставка була організована в Полтаві лише в 1985 році, за два роки до смерті майстрині.

Олександра Федорівна до кінця життя так і не вийшла заміж, всю свою любов та енергію віддаючи роботі. Власних дітей в неї теж не було, хоча дуже любила малечу і довгий час вела при школі гурток «Сонячний круг». Більшість своїх робіт вона роздаровувала, і дуже переймалася потім, як її глиняним «діткам» буде на новому місці.

Померла 23 червня 1987 року. Після смерті майстрині в її будинку створений Меморіальний музей-садиба, де зберігаються глиняні іграшки, інструменти, речі повсякденного вжитку.

Як повідомляла «УМ», видатний український гончар Василь Омеляненко помер у віці 95 років у рідному селі Опішня на Полтавщині у січні 2021 року.