Стоп-кадр у Шевченковому краї
Спомин про земляка, Юрія Іллєнка, який народився 9 травня 1936 року в Черкасах. >>
Дмитро Павличко - співавтор Конституції України, один із перших дипломатичних представників нової Української Держави. (facebook.com/dmytropavlychko)
Український народ несе величезні втрати не тільки на фронті. На жаль, від нас ідуть батьки-засновники Української держави, чиї імена вписані назавжди в історію перемог України.
На 94-му році життя помер Дмитро Павличко – людина неймовірного спектру талантів, обдарований щедро не тільки майстерністю слова, а й харизмою видатного державного діяча. Пасіонарний, осяяний Божою іскрою, з безмежною любов’ю до власної країни, абсолютно безстрашний захисник її національних і духовних основ від самого моменту її відродження.
Один з авторів Декларації про суверенітет; безкомпромісний, сміливий лобіст проголошення Акту незалежності у Верховній Раді у серпні 1991 року.
Дмитро Васильович Павличко - співавтор Конституції України, один із перших дипломатичних представників нової Української Держави; політик, завдяки якому демократичні сили перетворили Верховну Раду УРСР на справжній парламент, а однопартійну систему знесло живою енергією національних партій, найперше – Народного Руху.
Доля Дмитра Павличка не захистила його від жодної трагедії української історії ХХ століття. Важко збагнути, як може витримати одна людина стільки драматичних змін: від ігрищ територіями власної батьківщини, розпачу винищення сил спротиву радянській окупації до цензури творчості та викликів колапсу тоталітарної системи.
Тому національне відродження було його стихією, його епохою, його вищою нагородою - за десятки попередніх років радянської окупації.
Жодні ордени й посади не могли перевищити цінність цих можливостей для Павличка-політика і патріота. Він вірив в Україну і самовіддано творив її як сильну європейську державу для майбутніх поколінь. Мало хто, отримавши владу і вплив, виявить здатність розпорядитися ними саме у такий безкорисливий спосіб.
Поет з особливою місією – таких людей на століття народжуються одиниці, аби прожити життя не для себе, а заради пробудження свого народу.
Для мене це й особиста втрата, бо ми з Дмитром Васильовичем Павличком були друзями.
Щиро сумую разом з усією династією Павличків. Ваш рід дав Україні творця державних основ. Дмитро Васильович змінив історію України і збагатив її культуру. Його унікальний спадок дарує йому безсмертя у пам’яті багатьох поколінь українців і вдячність за служіння ідеї вільної Незалежної держави.
Спочивайте з миром Дмитро Васильович! Молимося за його сміливу і люблячу весь український народ чисту душу.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Богдана Павличко. Я люблю Україну, але в сучасному руслі
Спомин про земляка, Юрія Іллєнка, який народився 9 травня 1936 року в Черкасах. >>
Найнебезпечніше в такій пам’яті — перетворення історії на політичну зброю. Коли одна сторона говорить лише про власних жертв і не бачить жертв іншої, пам’ять перестає лікувати і починає знову розділяти. >>
Коли наш воїн, наш звитяжний лицар Микола Андрійчук відходить у вічність, сама українська земля, в образі цього благородного птаха, приходить віддати йому останню шану. Це не просто лелека. Це — дух нашої нації, це голос тисячолітньої історії, що схиляє голову перед подвигом Героя. >>
Наші пращури добре знали, що смерть це не кінець, а перехід. Душа, як пташка, вирушає у свій шлях, і важливо не тягнути її назад болем, а дати спокій, щоб вона знайшла дорогу до свого світу. >>
У Києві, у Національній філармонії України, відбувся щемкий концерт «Польовий і Польова» із проєкту «Звільнена музика», спрямованого на деколонізацію українського музичного простору та повернення імен і творів, які в радянські часи цілеспрямовано витісняли. >>
Ми багато говорили про роль молоді у творенні нашої держави, про той вибір, який кожен із нас робить щодня. Бо Україна сьогодні — це не лише про страшні виклики, це, перш за все, про нашу з вами можливість формувати власну, унікальну траєкторію розвитку. >>