І про те як мене плескали по плечу із словами "А скажи, класно ми придумали аргумент про 140 мільйонів росіян заради яких ми маємо повернути російську делегацію до ПАРЄ? Це ви точно не переб'єте".
І про те як дипломатично провести розмову, в якій тобі з посмішкою кажуть: не треба загострювати, тобі краще змиритися з російським поверненням і просто жити з цим. А ти з такою ж дружньою посмішкою відповідаєш: ні, дорогий мій, це тобі доведеться з цим жити.
І про те як ми виписували тези, які Зеленський озвучив на нещодавніх зустрічах з Макроном та Меркель, хоча обидва лідери вже вирішили повертати росіян і дали всі команди.
І про литовців, латвійців, естонців та грузинів, з якими ми пройшли цей шлях попри спроби нас роз'єднати. Одного посла обробляли аргументом - навіщо ви підтримуєте українців, ми з ними все одно домовимося, вони нам не відмовлять.
І про те як сибарити та гедоністи депутати ПАРЄ вчора не розбрелися по ресторанах (як завжди), а вперше в історіі ледь не всі сиділи до першої ночі в залі і слухняно тиснули на кнопки під час голосування лише заради того, щоб зламати останні спроби наших депутатів (вони реально молодці) зламати їхній сценарій.
І про те як вчора вночі в пустому коридорі ПАРЄ плакала помічниця одного члена ПАРЄ, який завзято топив за росіян, тому що їй було соромно за шефа.
І як інший член ПАРЄ, який теж завзято топив за росіян, сьогодні здивовано відзначив, що росіяни приїхали якісь нахабні і почали своє тріумфальне повернення з провокації - номінували одіозного Слуцького на віцепрезидента ПАРЄ.
Короче, історій багато. Але головне - майбутнє.
Моя особиста позиція така - ми маємо відповісти не лише словом, а комплексом конкретних дій. Відповісти не емоційно і поспіхом, а зважено і цинічно.
Сьогодні міністр Павло Клімкін викликав мене на консультації до Києва, де ми якраз будемо фіналізувати план подальших дій. Виклик посла на консультації щодо майбутніх параметрів участі України в Раді Європи - таке ми робимо вперше з 1995 року, коли вступили до організації. І це чіткий сигнал.
Не можу достеменно сказати, що зрештою буде, але напевно знаю, що три ключових правила залишаються незмінними:
- Спираємося на реальність.
- Нас б'ють, ми б'ємо.
- Граємо до кінця.
А ви не журіться. Світ жорстокий. Це факт. Але іншого світу у нас немає. Треба просто бути сильним, мати здоровий глузд і вигризати у цьому світі своє. Особливо після того як щось вигризають з тебе.
Так не повинно бути. Війна означає, що ті, хто в тилу, на державній службі, під бронею мають затягнути паски першими. Мало? Вперед, в окопи. Не можна виграти війну, коли влада з чиновниками і народ з Армією живе в двох різних Українах. >>
В рамках 79-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН у Нью-Йорку відбувся захід високого рівня «Довіра, глобальне управління, кліматичні дії: зв'язок COP29 з Самітом майбутнього ООН», організований Міжнародним центром Нізамі Гянджеві. >>
Оборона Вугледару - справжній подвиг українських воїнів, які два з половиною роки завдавали біля Вугледару росіянам втрати у багато разів вище за наші та відбили два великих наступи о 22-му та 23-му роках. >>
Міліє і «цвіте» Дніпро. І з року в рік сильніше,
Стоїть кілком болото тухле, зовсім не тече, >>
Цій скульптурі майже 1000 років і вона опинилась під загрозою знищення російськими окупантами. Евакуація супроводжувалась вибухами КАБів. >>