Шляхом старої лахудри
Мій старший колега по перу Валерій М’ятович в одній зі своїх книжок, де дія відбувається в його степовому центральноукраїнському краї >>
Уроки патріарха Любомира
16:07,
01.06.2017
Я знав патріарха Любомира Гузара майже все своє життя - маленьким хлопчиком з вигляду, бо часом приїжджав з батьками на літній табір, де він був парохом, пізніше він був моїм духівником і сповідником у семінарії в Римі. В Україні наше спілкування також було доволі близьким.
Патріарх Любомир був надзвичайно обдарованою людиною - інтелектуально та емоційно, з неймовірною уявою і фантазією, з прекрасним оксамитовим баритоном, чудовим проповідницьким стилем. Він, мабуть, був найкращим проповідником у нашій Церкві протягом мого життя.
Проте, він був передовсім людиною молитви, монахом, який прагнув єдності з Богом. Як священик, архимандрит, архиєрей він молився, щоб бути в єдності з Господом і провадив інших до такої єдності.
Для нього важливою була єдність Церков - він написав навіть цілий докторат про митрополита Андрея, його богослов’я і духовність християнської єдності та працю заради неї.
Він об’єднав наш Синод єпископів, який був при його виборі розділений.
Він об’єднав українців, ставши для них духовним Батьком і найвищим моральним авторитетом.
Його любили таксисти, слухали молодь і старші, підприємці і митці, побожні парафіяни і ті, які не були вірними УГКЦ. Він об’єднував членів своєї Церкви і свого народу та прагнув поширювати цю єдність далі - працював заради примирення з поляками і євреями, мріяв про припинення цієї війни та примирення з росіянами.
Блаженніший Любомир лишив нам у спадок ще дві особливі риси, які нас з вами змушують задуматися і закликають до чеснот.
У світі, у нашій країні, де є жадоба влади і намагання її захопити будь-якою ціною, він владу віддав, відпустив, вразивши всю Україну своїм зреченням у 2011 році.
Просто відпустив владу...
Патріарх жив дуже скромно. Мав дуже мало речей, не любив розкоші. Звичайно, для Літургії, прослави Бога, він приймав традицію Церкви, красу, славу і навіть пишність Божої Служби, але в побуті був дуже скромний. Ця скромність передавалася у спілкуванні. А спілкуватися він міг з усіма, на різних мовах, у різних контекстах.
Це спілкування завжди було приправлене гарним легким гумором. Блаженніший вмів щиро посміятися з самого себе. У цьому гуморі виявлялося його близькість до Божого таїнства, бо гумор і таїнство споріднені.
Зараз дуже важливо, щоб ми супроводжували Блаженнішого Любомира молитвою у таїнственний момент його переходу.
Молімося за Блаженнішого Любомира, за спокій Його душі...
Молімося за Блаженнішого Святослава, адже тепер на нього лягає ще більший тягар відповідальності…
Молімося, щоб і ми могли ці та інші риси славної пам'яті Патріарха Любомира пізнавати і засвоювати…
Вічная пам’ять!