Ще вчора я був у Празі, а сьогодні вже в Києві. Учора в Чехії був День визволення від фашизму, а сьогодні у нас – День Перемоги. Проте, разюча відмінність цих вражень очевидна.
Чехи, як справжні європейці, не ідеологізують і не міфологізують цю подію. Їхня невелика, але горда країна, знає, що таке справжня демократія і воля народу. Для них однаково неприйнятний як фашизм, так і комунізм, оскільки це тоталітарні режими. Переживши німецьку окупацію, вони не дозволили новим російським окупантам у 1968 році розчавити свою свободу, хоча радянські танки вже йшли по Празі...
Ну й тепер відносно Перемоги, як такої.
У будь-якої перемоги є зримі ознаки. Навіть елементарні. Коли я бачу ідеальне асфальтове покриття вулиць Праги і їхню фантастичну бруківку доріг і тротуарів, коли я милуюся ідеальною чистотою та гармонією вулиць і проспектів – для мене це справжня Перемога чехів.
Коли я бачу доброзичливих, усміхнених пражан, які при приблизно однаковому курсі їхньої крони і нашої гривні до євро і такими ж цінами в магазинах, отримують в десять разів більшу заробітну платню, я розумію – це справжня Перемога. Вони можуть пишатися своїми здобутками!
А чим пишатися нам?
Скаліченими долями наших дідів? Мільйонами непоправних втрат? Десятиліттями тоталітарного радянського режиму і повним розгулом корупції і торжеством олігархії в Незалежній Україні?
Чи, можливо, пишатися занепадом нашої культури, освіти, медицини і нашим оголтілим телебаченням, яке вже скалічило мільйони молодих душ?
Чи пишатися нашими дорогами і тротуарами, які у будь-якого європейця викликають ступор, тому що такого асфальту в Європі просто не буває?
То що ми святкуємо і навіщо?!
Державна машина створює нам СИМУЛЯКРИ – ілюзорні візії перемог, якими нас привчили пишатися.
І дуже символічно, що один із найяскравіших таких симулякрів сучасності – Євробачення, яке проходить в Києві, – це зовсім не свято. І не наша перемога. Це лише гарна ілюзія успішності на фоні нашого соціального колапсу, коли під яскраву картинку відбувається не менш феєричний дерибан виділених на цю подію коштів.
А життя – не ілюзорне, а справжнє і повноцінне – тим часом розмірено і спокійно тече десь там, за кордонами нашої Батьківщини...
То може досить жити симулякрами?
Спостерігаю за цією словесною діареєю, яка несеться в соцмережах навколо проблеми створення академічних людей у профільній школі, і ніяк не можу зрозуміти, чому ті, від кого вона йде, не усвідомлюють елементарних речей. >>
Так, усі радіють кожному обміну. І всі вдячні за кожне врятоване життя. Але ця радість не скасовує відповідальності перед Героями оборони Маріуполя. >>
Наші пращури добре знали, що смерть це не кінець, а перехід. Душа, як пташка, вирушає у свій шлях, і важливо не тягнути її назад болем, а дати спокій, щоб вона знайшла дорогу до свого світу. >>
У Києві, у Національній філармонії України, відбувся щемкий концерт «Польовий і Польова» із проєкту «Звільнена музика», спрямованого на деколонізацію українського музичного простору та повернення імен і творів, які в радянські часи цілеспрямовано витісняли. >>
Командири усіх підрозділів поліції вже зараз повинні мати реальний бойовий досвід - бо інакше вони не можуть забезпечити правопорядок у країні, де значна частина населення має бойовий досвід і де ворожі терористичні акти - звичайний сценарій ймовірної небезпеки. >>
Ми багато говорили про роль молоді у творенні нашої держави, про той вибір, який кожен із нас робить щодня. Бо Україна сьогодні — це не лише про страшні виклики, це, перш за все, про нашу з вами можливість формувати власну, унікальну траєкторію розвитку. >>