Про Майдан і мову

13:45, 23.11.2016

Нині якось не часто згадують, але Майдан стояв і за мову також. Принаймні ми з друзями були там і за мову. Усі ми розуміли, що припинення євроінтеґрації, подальший вступ у Мутний союз з Росією та остаточна втрата Україною суверенітету – це неминуча загибель української мови та ідентичності й розчинення українців у «братньому» російському народі.

 

І все це ми могли побачити ще за свого життя. Тож Майдан був для нас не лише борнею за гідність, свободу та європейське майбутнє, а передусім відчайдушною спробою врятувати свій народ від зникнення.

 

Важливою передумовою Майдану-2014 був Мовний майдан-2012, спричинений ухваленням антиукраїнського закону Ківалова-Колесніченка «Про засади державної мовної політики». У 2012-му суспільство не змогло відстояти мову, вона досі лишається загроженою через дію цього закону. У нас просто забракло сил і ресурсів.

 

Але у 2014-му на Майдан вийшли різні соціяльні групи – не тільки за мову, а й за те, що було важливішим для них. Одні стояли за мову й за гідність, другі – за гідність і не проти мови. Таке єднання, зрештою, й уможливило перемогу Майдану.

 

У перші дні по перемозі, мовні інтенції Майдану ніким не ставилася під сумнів. Рада першим ділом скасувала закон КК. А далі сталося те, що без перебільшення можна назвати однією з найуспішніших спецоперацій кремлівської гебні: Росія напала на Україну, буцімто щоб захистити «ущємльонних русскоязичних соотєчєствєнніков».

 

Насправді, для нападу Росія використала ШТУЧНИЙ мовний поділ українців, зумовлений кількасотлітнім зросійщенням, зокрема дією закону КК. Але нам пояснили, що ми самі в усьому винні, бо утискаємо російськомовних.

 

І байдуже, що законопроект про скасування закону КК не підписали й він залишився чинним. І байдуже, що до закону КК Україна якось жила 21 рік за попереднім законом і ніяких «ущємлєній» не спостерігалося (а Росія тимчасом готувалася напасти).

 

В Україну були запущені й швидко поширилися кремлівські мислевіруси «война із-за вашей мови», «какая разніца, на каком язикє», «язик нє важен», «нє нада дєлітьлюдєй по язику»  тощо.

 

Мовне питання з якогось дива стало ледь не табуйованим. Українцям раптом стало «незручно» говорити про свої мовні права, а декому у владі навпаки стало дуже зручно іґнорувати мовне питання та й саму мову. Пояснювалося це тим, що, мовляв, на Майдані стояли й російськомовні також, і в АТО воюють і російськомовні також.

 

Та хіба це означає, що тепер українська мова має загинути, як загинула б за Януковича? А російськомовних спитали? Я, приміром, не знаю ні одного російськомовного, хто б стояв на Майдані й був би проти української мови.

 

Останнім часом на мовному фронті відбулися позитивні зміни: громадськість домоглася запровадження української пісенної квоти на радіо, українці почали потроху оговтуватись від паралічу й дедалі активніше говорять уголос про неприйнятну мовну ситуацію.

 

Але закон КК досі продовжує діяти й душити Україну. Наші втрати від цього закону незрівнянно більші, ніж втрати на фронті. Це пряма загроза суверенітетові та взагалі існуванню України. Тож питання про скасування закону КК стоїть ще гостріше.

 

Закінчу тим, з чого починав: Майдан стояв і за мову також. Не забуваймо про це.

  • Вахканалія зі створення академічних ліцеїв

    Спостерігаю за цією словесною діареєю, яка несеться в соцмережах навколо проблеми створення академічних людей у профільній школі, і ніяк не можу зрозуміти, чому ті, від кого вона йде, не усвідомлюють елементарних речей. >>

  • Поминання предків: давнє й сьогодення

    Наші пращури добре знали, що смерть це не кінець, а перехід. Душа, як пташка, вирушає у свій шлях, і важливо не тягнути її назад болем, а дати спокій, щоб вона знайшла дорогу до свого світу. >>

  • Музичний діалог батька і доньки

    У Києві, у Національній філармонії України, відбувся щемкий концерт «Польовий і Польова» із проєкту «Звільнена музика», спрямованого на деколонізацію українського музичного простору та повернення імен і творів, які в радянські часи цілеспрямовано витісняли. >>

  • Після теракту на Голосієві: про право на зброю та відповідальність поліції

    Командири усіх підрозділів поліції вже зараз повинні мати реальний бойовий досвід - бо інакше вони не можуть забезпечити правопорядок у країні, де значна частина населення має бойовий досвід і де ворожі терористичні акти - звичайний сценарій ймовірної небезпеки. >>

  • Майбутнє України народжується у самому горнилі війни

    Ми багато говорили про роль молоді у творенні нашої держави, про той вибір, який кожен із нас робить щодня. Бо Україна сьогодні — це не лише про страшні виклики, це, перш за все, про нашу з вами можливість формувати власну, унікальну траєкторію розвитку. >>