Мандрівки Європою: нацменшини чи мігранти?

У Чехії в школах, ні в державних, ні в приватних, мову меншин не вчать. Ні два уроки, ні одна година, ні в якому вигляді, ви розумієте?

Чи вчать у Чехії взагалі мови меншин? Вчать. Якщо хочеш, щоб твоя дитина не забувала мову дідів, можеш організувати приватний гурток і назвати його гордо «Мовна школа».

Питаю в директора чеської приватної школи:

- А як Ви з меншинами домовляєтеся, вони ж мабуть своєю мовою хочуть учитися?

- Еееееее, - в директорки дуже довга пауза.

Приходжу їй на допомогу:

- У Європі діє Європейська хартія захисту мов національних меншин…

- Ну, я знаю про цей документ, - каже керівниця, однак у нас немає в школі національних меншин.

Обводжу поглядом клас. У класі сидить темношкіра дівчинка, хлопчик з розкосими очима, це вже не кажучи про те, що зустріч з директором мені організували дві мами: одна з Росії, друга з Голландії, які живуть у Чехії.

- Ага, - кажу, - ясно, а в інших школах, у яких є меншини, там вивчається їхня мова?

- Мені такі випадки не відомі, - каже директор.

- А Ви, як директор приватної школи, ви ж отримуєте кошти від батьків? Ви можете на їх прохання ввести мову меншини?

Тут я її геть у ступор ввела.

- Еееее, це не можливо.

- Але чому?

- У нас у країні НЕ вчаться в школах мови меншин, у нас учаться іноземні мови. От зараз у нас у школі проводиться мовний експеримент.

- Ооо, - кажу я, - Всі експерименти з мовою мені цікаві.

- Наше містечко Румбурк – прикордонне. Вонорозташоване на перетині трьох кордонів: чеського, німецького і польського. Наші діти кожного тижня вчаться 4 дні в рідній школі чеською мовою, а на 5-тий день їдуть у Німеччину і там вчаться цілий день в німецькій школі німецькою мовою і так само з Польщею.

Я переводжу в голові таку ситуацію на наші реалії. «Ну, - думаю, - це повний капець. Не вистачало наших дітей ще в рашку возити російську мову вчити». Але продовжую розпитувати:

- А що в цей час роблять німецькі діти, поки в їхній школі вчаться чеські учні. Гуляють? Чи їх кудись в музеї ведуть?

- Нііі, вони не гуляють! – каже чеська директорка. - Німецькі діти в цей день приїжджають до нас і вчаться у нашій школі чеською мовою!

- Шо-шо? – перепитую я, ошелешено.

- Поки наші діти вчать німецьку, німецькі діти вчать чеську – розжовує мені директорка.

 
Я ніяк не можу повірити, і знову перепитую:

- Тобто, це такий ВЗАЄМНИЙ обмін?

- Так! – радіє директриса, що я нарешті второпала.

- Отже, не тільки ви вивчаєте їхню мову, а й вони - Вашу?

- Так!

- І хто ж є ініціатором такого мовного обміну? – питаю я, і подумки вже конструюю відповідь директорки, як чехи виборювали таке право.

- Німці! – відповідає директорка. – Вони ініціювали. Вони кажуть, що треба шукати спільну мову і будувати рівноцінні партнерські стосунки з нами, ми ж сусіди. Ну, ми подумали і погодилися.

Боже ж ти мій милий! Як звучить «партнерські стосунки», «рівноцінні», «з нами», «ми погодилися». Тобто, якщо спроектувати це на Україну, то ми повинні були б, на пропозицію росії вивчати з ними українську мову (кхм), спочатку подумати чи погоджуватися, і тільки тоді погодитися! Оце то Чехи дають! Оце то самоповага! Не інакше, десь у них захована червона кнопка, бо ЩО їм дає впевненість отак «нахабно» поводитися?!

Після школи іду на зустріч до мера і вже його питаю про меншини в містечку і їхні права. У мерії відбувається те саме, що в школі. Дубль два.

- Еееееее, - каже мер і надовго задумується.

- Європейська Хартія захисту меншин… - підказую йому.

- Еееее, та знаю… - знову задумується мер.

Він не виглядає ні тупим, ні обмеженим. Просто таке питання перед ним ніколи ще не стояло, а він мер зі стажем, сенатор. І тут мер видає:

- У нас немає меншин. Так, у нас є емігранти, але ж це не меншини, а потім вони отримують громадянство і стають чехами. То це ж уже не меншини? Вони самі кажуть, що вони чехи. Гм…. – і знову задумується. – Хоча ні, є у нас одна меншина, проблемна. Це - цигани.

- Роми, - підказує йому наша делегація.

- Ну так, роми-цигани. – відповідає він. – Вчитися не хочуть, крадуть. У нас є спеціальна служба, яка займається циганськими дітьми.

Я вже не стала питати в нього про школу з вивченням ромської мови, ну виглядала б уже точно якоюсь неадекватною. І так зі своїми питаннями про меншини і мови мала вигляд дивачки.

Ну не пояснювати ж мені їм, що ми в Україні й досі не вибороли повноцінних прав українській мові. Це вдома я можу клеїти дурочку, а бути дурепою в очах іноземців мені не хотілося. І Україну в ідіотському світлі виставляти не хотілося теж.

А потім мене чекала Німеччина. В Німеччині теж не вивчають мови меншин у жодному державному закладі. В Німеччині – купи мігрантів. Мільйони. Всі діти навчаються німецькою. В Німеччині мене чекала німецька всюди. Німецькі розклади на вокзалах, німецька інструкція на зупинках міжнародних автобусів, німецькі назви виробів, німецькі цінники, німецький кондуктор на автобус для іноземних туристів. Знаєте, де в Німеччині можна вибрати мову? В навушниках на екскурсії. Натискаєш потрібну мову, для українців звісно ж російську - оце все. Кругом Німецька.

А потім у мене була розмова з директором школи з Нідерландів. У них мови меншин в державних школах не вивчаються. Хочеш – організовуй свою школу і вчи скільки влізе. У ВУЗах? Та ви що?! Є відділення англійською мовою, але вони дуже дорогі, державною вчитися дешевше, а значить вигідніше.

Пригадала свої минулі розмови з іншими директорами. Мови меншин вчать в країнах Балтії, і то частково, і тільки до 9 класу, 10-11-12 клас - все навчання державною. Те саме в Словенії. Мови меншин у державних школах Франції– не вчать. В Італії– не вчать, в Англії – не вчать, в Іспанії – не вчать, в Португалії – не вчать, Чехії, Німеччині – не вчать, в Росії – не вчать…

Я не знаю як стільки років повертався язик у Міністерства освіти, а зараз продовжує повертатися в політиків та голів спілок нацменшин розповідати, нам, українцям, ніби ми порушуємо якісь європейські закони, бо мову меншин пропонуємо вивчати тільки у садках і середніх класах. Цього, виявляється, мало, треба ще вчити в старших класах, професійних закладах і вишах. Вони посилаються на країни Європи, де такого немає зовсім.

Я не розумію, як їм вистачає нахабства писати закони та освітні проекти з величезними преференціями мовам меншин за рахунок української, бо начебто Європа скаже ну-ну-ну, хоча Європа всім мігрантам, біженця і меншинам каже: «Усе навчання державною – інтегруйтеся».

Я не розумію, чому процвітаючі країни Європи кажуть: «Ми не можемо собі дозволити фінансово величезні витрати на навчання мовами меншин і тому вчіться за державний кошт тільки державною мовою!» - а ми, виявляється, можемо собі це дозволити. То Європа бідна, а ми о-го-го, які багаті.

Я не розумію, як … Хоча, ні. Розумію. Ми, українці – лошари.

Джерело