МінСтець, де герої?

Я один із тих божевільних, хто вірить, що Майдан пішов на користь країні, і що, незважаючи на все те лайно, яке твориться сьогодні навколо, стратегічно сам курс обрано правильно. І все це, врешті-решт, призведе до створення нової України, «без совкової» чи як там ...

Однак створення оновленого суспільства вимагає величезної кількості змін, починаючи від реальних реформ і закінчуючи створенням нових політичних міфів. І в даному випадку міф – це не синонім слова «казка», а створення власного інформаційного фону, включно зі «своїми» героями, «своїми» подвигами, «своїми» досягненнями.

Не дарма більшовики після революції досить швидко створили нову інформаційну картинку з легендарною конармією на чолі з Будьонним, голодуючим міністром продовольства Цюрупою і добрим дідусем Леніним, який приймав у Кремлі ходоків і дітей – населення тієї країни відразу стало розуміти, в якій реальності і в якій системі координат воно живе.

Комуністи дуже добре знали свою справу вдовбування з дитинства в голови різних потрібних міфів і героїв – я досі, розбуди мене серед ночі, можу перелічити членів «Молодої гвардії», розповісти більш-менш докладно про подвиг 28 панфіловців і внутрішньо пишаюся подвигом Мересьєва.

Україна повинна «створити» власних героїв. Країні в цьому відношенні, на жаль, «пощастило» – практично відразу після Майдану почалася війна на Сході і прикладів героїзму українських вояків скільки завгодно. Я дуже часто читаю історії про подвиги бійців з добробатів і ВСУ і дурію, адже кожна історія гідна окремої книги. При цьому більшість населення навряд чи назве з ходу більше 1-2 осіб, які є справжніми Героями України. Зате кожен точно знає, хто такі «Моторола», «Гіві» або «Біс» Безлер. Дурня якась виходить – інформаційне відомство ЛДНР працює краще за наші медіа??

Але ж чого варті тільки загиблі в боях соліст Паризької опери Василь Сліпак або Марк Пославський, колишній топ-менеджер CSFB і Louis Dreyfus! Це ж готові життєві історії для сценаріїв і фільмів. Я не кажу про десятки менш відомих солдатів ВСУ, які підривали себе в оточенні бойовиків останньою гранатою або ціною власного життя прикривали до останнього відхід товаришів. А у нас сьогодні весь ефір «заповнений» Моторолою.

Я так розумію, що і сам МінСтець створювався саме для координації інформаційної політики країни і для створення свого пантеону героїв, хоч як би пафосно це звучало. Починаючи від Небесної сотні (до речі, хтось може назвати хоч одне прізвище людей з Небесної сотні?) І закінчуючи тиражуванням подвигів простих солдатів і офіцерів України? А у мене з усіх героїв на думку спадає тільки Савченко, яка бездарно просрала свій потенціал. А решта хто?? Я з ходу і справді не можу пригадати жодного прізвища більше.

При всій повазі до Бандери і Коновальця, це герої з минулого і десь в глибині душі я ніколи не буду ставитися до них, як до героїчних постатей. Але зараз – час нових героїв. І мені б хотілося, щоб сьогодні в школі моїй доньці розповідали не про казкових воїнів УПА (для дітей це і справді звучить на рівні битв Столітньої війни або татаро-монгольського іга), а про подвиги солдатів нової країни, тим більше, що їх здійснювали ті, кого в англійській мові називають next door boy – хлопець із сусіднього двору, який ще три роки тому ходив в ту ж кав’ярню і в той же кінотеатр, що й моя дочка, і який часто був не набагато старшим за неї.

Сьогодні час нових героїв. Тільки їхні імена чомусь ніхто не знає, крім друзів і родичів.

МінСтець, ау? - Де герої !!