Бойова спецпропаганда: жертви серед нас.

Я навчався на журфаці МДУ, у нас була військова кафедра. В обстановці секретності нас навчали бойовій спецпропаганді – мистецтву сіяти розбрат в лавах супротивника з допомогою дезінформації та маніпуляцій свідомістю.

Страшна це, скажу вам, справа. Без жартів.

Бойова, чи «чорна» пропаганда допускає будь-яке викривлення реальних фактів заради вирішення пропагандистських завдань. Це ефективна зброя. Яка використовується з метою вибивання мізків супротивника.

Метод «гнилого оселедця». Метод «перевернутої піраміди». Метод «великої брехні». Принцип «40 на 60». Метод абсолютної очевидності.

Всі ці методи і техніки ви теж знаєте. Просто не усвідомлюєте цього. Як вам і належить.

Нас навчали застосовувати техніки бойової спец пропаганди проти солдатів армії супротивника. Сьогодні вони використовуються проти мирного населення нашої власної країни. Вже два роки, читаючи російські газети чи переглядаючи телевізійні шоу, я із цікавістю помічаю, що люди, які координують в Росії інформаційні вкиди та інтерпретацію новин, очевидно навчалися за тим же підручником, у того ж жвавого полковника чи його колег.

Ось наприклад метод «гнилого оселедця». Працює так: підбирається брехливе обвинувачення. Важливо, щоб воно було максимально брудним і скандальним. Добре працює, наприклад, дрібна крадіжка, чи, скажімо, розбещення дітей, чи вбивство, бажано – із жадібності.

Мета «гнилого оселедця» зовсім не в тому, щоб це обвинувачення довести. А в тому, щоб викликати широке публічне обговорення його… НЕсправедливості та НЕоправданості.

Людська психіка влаштована так, що щойно обвинувачення стає предметом публічного обговорення, одразу виникають його «прибічники» й «опоненти», «знавці» й «експерти», нахабні «обвинувачі» та активні «захисники» обвинуваченого.

Але незалежно від своїх поглядів усі учасники дискусії знову і знову промовляють ім’я обвинуваченого у прив’язці до брудного і скандального обвинувачення, втираючи таким чином усе більше «гнилого оселедця» в його «одяг», доки нарешті цей «запах» не почне слідувати за ним скрізь. А питання «вбив-украв-розбестив чи все-таки ні» стає головним при згадці його імені.

Або, наприклад, метод «40 на 60», придуманий ще Гебельсом. Він полягає в створенні ЗМІ, яке 60 відсотків своєї інформації дає в інтересах супротивника. Зате, завоювавши таким чином його довіру, решту 40 відсотків використовують для надзвичайно ефективної, завдяки цій довірі, дезінформації.

Під час Другої світової війни існувала радіостанція, яку слухав весь антифашистський світ. Вважалося, що вона британська. І лише після війни з’ясувалося, що насправді  це була радіостанція Гебельса, яка працювала за його принципом «40 на 60».

Дуже ефективний метод «великої брехні», який дещо схожий на «гнилий оселедець», але насправді працює інакше. Його суть полягає в тому, щоб із максимальною мірою впевненості запропонувати аудиторії настільки глобальну і жахливу брехню, що практично неможливо повірити, що про таке можна брехати.

Трюк тут у тому, що правильно скомпонована і добре продумана «велика брехня»  викликає у глядача чи слухача глибоку емоційну травму, яка пізніше надовго визначає його погляди всупереч будь-яким аргументам на користь логіки і здорового глузду.

Особливо добре працюють в цьому сенсі фальшиві описи жорстоких знущань над дітьми чи жінками.

Візьмімо повідомлення про розіп’ятого хлопчика. За рахунок глибокої емоційної травми, яку воно викликало, воно надовго визначає погляди людини, яка її отримала. І скільки б його не намагалися пізніше переконати в іншому, використовуючи звичайні логічні докази, все марно.

Але особливо любив наш жвавий полковник метод «абсолютної очевидності», який давав хоч і не швидкий, але надійний результат.

Замість того, щоб щось доводити, ви подаєте те, в чому хочете переконати аудиторію, як щось очевидне, само собою зрозуміле, а тому безперечно підтримуване переважною більшістю населення.

Незважаючи на свою на перший погляд простоту, цей метод надзвичайно ефективний, оскільки людська психіка автоматично реагує на думку більшості, намагаючись приєднатися до неї.

Важливо лише пам’ятати, що більшість обов’язково має бути переважною, а її підтримка – абсолютною і беззаперечною – інакше ефекту приєднання не виникає.

Втім, якщо ці умови дотримані,то число прибічників «позиції більшості» починає поступово, але стрімко рости, а з часом починає збільшуватися уже в геометричній прогресії – переважно за рахунок представників нижчих соціальних прошарків, які найбільше піддаються впливу «ефекту приєднання».

Одним із класичних способів підтримки методі «абсолютної очевидності» є, наприклад, публікація результатів різного роду соціологічних опитувань, які демонструють абсолютну суспільну одностайність з того чи іншого питання. Методи «чорної пропаганди», звичайно, не вимагають, щоб ці звіти мали хоч якесь наближення до реальності.

Я можу продовжити. Вчили нас, взагалі-то цілий рік, і список методів достатньо великий. Важливе, втім, не це.  А ось що. Методи «чорної пропаганди» діють на аудиторію на рівні глибоких психологічних механізмів таким чином, що наслідки такого впливу неможливо подолати звичайними логічними доказами.

«Велика брехня» досягає цього ефекту за допомогою емоційної травми. Метод очевидності – через «ефект приєднання». «Гнилий оселедець» - за рахунок закріплення у свідомості аудиторії прямої асоціації між об’єктом атаки та брудним, скандальним обвинуваченням.

Простіше кажучи, бойова спецпропаганда перетворює  людину в зомбі, що не лише активно підтримує вбиті в його свідомість установки, але й агресивно протистоїть тим, хто притримується інших поглядів чи намагається його переконати у зворотньому, користуючись логічними доводами.

Інакше, в принципі, і бути не може. Всі методи бойової спецпропаганди об’єднує одна мета. Вона полягає в тому, щоб послабити армію супротивника за рахунок внесення в його лави внутрішнього розбрату, взаємної недовіри і ненависті одне до одного.

І сьогодні ці методи застосовуються проти нас самих. І результат, до якого вони призводять, точно такий, для досягнення якого вони були створені. Тільки взаємна ненависть та внутрішні протистояння виникають не в армії супротивника, а в наших домах і родинах.

Просто вийдіть на вулицю і подивіться, як змінилася країна за останні три роки. Мені здається, що проти власного населення бойова спецпропаганда працює навіть ефективніше, ніж проти солдатів супротивника.

Мабуть тому, що, на відміну від бійців супротивника, мирне населення не може себе захистити.