ОУН і євреї

Вуйцьо Данцьо про свої оунівські підпільні походеньки розказував рідко… Але то було Різдво, свято, щось хотілося говорити… Оповів про жінку, якій вперше в житті поцілував руку...

Жила родина в Перемишлі. У 1938 році, якраз ото як Богданові сповнилося десять, сталася така пригода. Троюрідний брат Богдана Роман закохався в єврейку Рахель. Настільки серйозно закохався, що вирішив одружитися. На той час це була надзвичайна подія. Красуня Рахель відповіла йому взаємністю.

Це кохання зробило їх ізгоями. Родина Романа відмовилась від нього, родина Рахель відмовилась від дочки.

Він був адвокатом, вона — стоматологом, відійшли від усіх, жили відокремлено, ніхто до них не ходив у гості, не було їм змоги зайти ні до церкви, ні до синагоги. Ходили вони собі до лісу. Ліс добрий, він прихистить, поговорить, заспокоїть… Знався Роман на борових стежках, звірячих слідах, риболовлі…

Своїх дітей Бог цій парі не дав, то часом  Роман свої знання передавав Богданові. Вони йому згодилися потім, коли довелось через кілька кордонів ходити зв’язковим на велику Україну.

 
Чи від того ізгойного болю, чи від банального грипу, чи від надміру воєнних переживань Роман помер у 1941 році… Рахель забрали в гетто...

У 1943, коли вже стало зрозуміло, що жителів гетто будуть знищувати, Богдан обладнав криївку у напівзруйнованому будинку. З одного боку  жила старенька бабуся, трохи глуха вже, трохи сліпа, а головне — не балакуча. З другого боку будинок був зруйнований, але тільки частково.

Там, впритул до бабусиного комина і була обладнана криївка. З маленькою пічечкою, що мала вихід у загальний комин, з деревяним ліжком, скринею для запасів їжі. «Криївку» Богдан обладнав сам, але заручився підтримкою ще кількох чоловік із родини. Мало що могло бути, якби з ним, Богданом що трапилося, то треба, щоб хтось міг опікуватися…  

Рятувати світ — добра справа, але врятувати одну людину часом куди важче… Богдан пробрався в гетто і знайшов Рахель. Малесенька кімнатка, на столику фото Романа.

— Гетто будуть знищувати, багато не можу, але можу тебе звідси забрати. Ти — дружина мого брата, хай і не рідного. Він уже не може потурбуватись про тебе, то маю я, як можу. Криївка для тебе готова. 

Рахель була вдячна. Навіть усміхалася. Але відмовила:

— Якби був живий Роман, я б пішла. Якби в мене була дитинка, я б пішла… А так… Хай буде мені те, що моєму народові… Дякую тобі, я залишуся тут...

Богдан поцілував її руку… Вперше в своєму ще дуже юному юнацькому житті поцілував руку Жінці...

P.S.  Ось на таких історіях «жахливі і кровожерні оунівці» вчили мене «антисемітизму»...  А сьогодні пан Рівлін також вчить мене... 

Знаю, що моє послання до Рівліна не добіжить, але до когось хоч…

Хай першим кине камінь той, хто ГОДЕН ПІД СТРАХОМ СМЕРТІ ВРЯТУВАТИ ЛЮДИНУ ІНШОЇ НАЦІОНАЛЬНОСТІ/ВІРИ чи здійснив це… Хай кине...