Україна на дні

Два тижні тому один знайомий емігрував у Польщу всією сім’єю. Хоча в Україні у нього був весь набір успішної, як на свої роки, людини – власне житло, автомобіль, хороша робота, відпочинок декілька разів на рік і т.д..

Інша близька мені людина згортає бізнес і готується до виїзду в Штати, щоб, можливо, там почати все з початку.

Ще одна близька людина, яка багато років віддано працює на держслужбі, розповіла, що минулого тижня з його підрозділу пішло двоє толкових людей, які вели важливі проекти. Бо зарплата на рівні касира супермаркету не мотивує на звершення на благо держави.

Мій добрий знайомий Павло Розенко каже, що економіка Україна пройшла дно і почала рости. Щоправда, він те саме говорив ще 2 червня, але якщо спитати будь-кого з бізнесменів, окрім хіба Іванчука, Грановського і Порошенка, він скаже, що наша економіка кожного тижня пробиває нове дно.

А тим часом Польща в найближчі роки готова прийняти два мільйони українців. Це означає, що і з вашого оточення по одному почнуть зникати люди, які ніколи не думали про еміграцію. Хтось відправить дитину вчитися в польський університет, бо це дешевше. Хтось втомиться за 150 євро працювати тут головою і поїде туди трудитися руками за 600, як це вже було в 90-х. А хтось просто захоче жити в нормальній країні, з нормальними дорогами і лікарнями.

Таким чином, за пару років українська мрія перетвориться з «освіта – робота – квартира – дача – машина – депозит в банку» на «загранпаспорт – вивчення мови – гроші на перший час – еміграція». А років за 10-20 Україна буде нагадувати нинішнє село, у якому навіть за великі гроші ти не знайдеш людину, яка може порубати дрова. Бо всі здорові мужики виїхали в міста, або на заробітках по світу. А в селі залишилися самі пенсіонери, інваліди і пияки.