Мій дідо був ще той гуляка. Народився в багатій сім'ї війтів. Багатство це було відносним, але дідів дядько привіз собі з Станіслава телескоп і вимірював в Лужках відстані до зірок.
Не бідували вони і при радянській владі. Правда в уряді вже представлені не були.))) Дід працював бригадиром в лісі. В його підпорядкуванні було до 80-ти лісорубів. Цим я ніколи не цікавилась у дитинстві. Статус родичів мене ніколи не хвилював допоки я не почала свою будову в Лужках. А виявляється, це пояснює порядок речей в цьому світі.
- Хто б будував, як не війтові, - неодноразово чула я в спину.
Тож, молодість його, незважаючи на повоєнні роки, була веселою і навіть порівняно заможною. Колись, випивши, дід примчав додому і вимагав поваги. Як аргумент наводив неабияку популярність своєї ненаглядної персони на найближчих теренах.
- Мене п’ять дівчат зупиняло по дорозі, а я до тебе їхав! Для того, щоб чути сварку? - гупав кулаком об стіл наш молодий господар, звертаючись до дружини, що нахабно реготала біля кухні.
Вже більше 50-ти років перша половина цієї дідової фрази в нашій родині звучить як останній і рішучий аргумент в суперечках та конфліктах.
Років під 60 дідо мав професійну хворобу лісорубів - бронхіальну астму. Десь у цьому віці він вирішив, що прийшов час зробити те, на що не вистачало часу замолоду. З астмою дід почав носити і встановлювати залізні хрести на могилах своїх найближчих родичів.
Цвинтар був на узвишші. Відпочивати доводилось кожні 10-ть кроків. Бажаючих допомогти або підвезти тягар було чимало. Але дідо міцно тримався за свою ношу.
- Не мав часу цього зробити замолоду, коли був здоровий, то тепер буду нести хоч вмру, - казав дідо і знову закладав хрест на плече.
Час від часу я фарбую ці міцно встановлені в землю залізні хрести своїх прадідів. І роздумую над тривалістю пам'яті у народів з камінною архітектурою проти дерев'яної...
Спостерігаю за цією словесною діареєю, яка несеться в соцмережах навколо проблеми створення академічних людей у профільній школі, і ніяк не можу зрозуміти, чому ті, від кого вона йде, не усвідомлюють елементарних речей. >>
Так, усі радіють кожному обміну. І всі вдячні за кожне врятоване життя. Але ця радість не скасовує відповідальності перед Героями оборони Маріуполя. >>
Наші пращури добре знали, що смерть це не кінець, а перехід. Душа, як пташка, вирушає у свій шлях, і важливо не тягнути її назад болем, а дати спокій, щоб вона знайшла дорогу до свого світу. >>
У Києві, у Національній філармонії України, відбувся щемкий концерт «Польовий і Польова» із проєкту «Звільнена музика», спрямованого на деколонізацію українського музичного простору та повернення імен і творів, які в радянські часи цілеспрямовано витісняли. >>
Командири усіх підрозділів поліції вже зараз повинні мати реальний бойовий досвід - бо інакше вони не можуть забезпечити правопорядок у країні, де значна частина населення має бойовий досвід і де ворожі терористичні акти - звичайний сценарій ймовірної небезпеки. >>
Ми багато говорили про роль молоді у творенні нашої держави, про той вибір, який кожен із нас робить щодня. Бо Україна сьогодні — це не лише про страшні виклики, це, перш за все, про нашу з вами можливість формувати власну, унікальну траєкторію розвитку. >>