Тривожна тінь диктатора Пілсудського

У перебігу, подекуди, напружених відносин між Варшавою і Києвом, українська сторона, із невідомих причин, належно не відреагувала на заяву президента Польщі Кароля Навроцького про те, що у нього "кожен день відбувається духовний зв'язок із Пілсудським".

 

Звичайно, обирати собі кумира є правом кожного громадянина, незалежно від статусу. Проте, коли йдеться про визначення стратегії і тактики внутрішньої та зовнішньої політики держави, уподобання її очільника, як правило, є визначальними. 

 

Загально відомо, що особа Ю. Пілсудського є для України та й певною мірою для Польщі, досить суперечливою і токсичною.

 

Стисло, маршал відомий жорсткими акціями із придушення українських визвольних змагань, зрадою С. Петлюри через Ризьку угоду 1921 р. із В. Леніним, що поділила Україну навпіл та позбавила її державності на довгі десятиліття. Ганебним союзом із Гітлером, військовим переворотом та встановленням власної націонал-шовіністичної диктатури у Польщі.

 

Тому є підстави вважати, що останні "наїзди" К. Навроцького на Україну і польську демократію, є результатом впливу на президента ідеології і практики диктатора. Які, схоже, беруть на озброєння ПІС та ультра радикальні конфедерати.

 

Тобто Києву та демократичним силам Польщі в особі їх лідера Д. Туска, необхідно об'єднувати зусилля для унеможливлення подальшої ескалації напруги у двосторонніх відносинах та сповзання польського суспільства в стан чергової реакційної диктатури.

 

До таких заходів вже варто віднести конференцію із відновлення України у Гданську за підтримки ЄС, яку намагався торпедувати К. Навроцький. І, безумовно, тверда, рішуча і гнучка позиція Києва у відстоюванні справедливої історичної пам'яті на принципах честі і гідності держави та нації. А не колонії Речі Посполитої. Не соромитися, не ховати голову в пісок, а говорити про жорстокі придушення польською шляхтою козацьких і селянських повстань, про полонізацію, пацифікацію, переслідування православ'я, геноцидні злочини Армії Крайової і батальйонів хлопських у Павлокомі та Сагрині. А також про депортаційну операцію "Вісла".

 

Подібне стосується і відносин із такими сусідами України, як Угорщина, Румунія, Словаччина і Болгарія.  Бо проросійські політичні сили і державні діячі цих країн безсоромно користаючись агресією Кремля, намагаються всіляко тиснути на Україну для досягнення власної меркантильної вигоди  та гальмувати шлях Києва у євроатлантичний простір. Адже для тієї ж Росії, що вже нанесла країні збитків на 7 трлн гривень, Україна є демографічним інкубатором і ресурсним клондайком.

 

Потрібно непоступливо плекати історичну пам'ять, національну ідентичність та мілітарну могутність. Недаремно генерал УНР Михайло Крат закликав "Пам'ятайте, волю будує зброя".

 

В такому разі Україна відбудеться. Стане авторитетним і впливовим   міжнародним суб'єктом. Якого поважатимуть і з яким будуть рахуватися. 

 

На завершення, варто зазначити, що Україна і Польща, як близькі сусіди, що мають героїчні сторінки спільної історії, приречені на конструктивне врегулювання тимчасових суперечностей та розбудову  довгострокового співробітництва за всіма напрямками життєдіяльності обох країн.

 

А для такого потрібно зосереджуватися на тому , що об'єднує. А не роз'єднує країни і нації.  

 

Василь БОГДАН, експерт з питань безпеки, генерал - лейтенант, публіцист