Ексміністр Ігор Ліховий: За часів Ющенка лише у 2005 році закупили книг для бібліотек на $5 млн

Серед захисників бібліотек  Ігор Ліховий — міністр культури і туризму (2005-2006), Надзвичайний і Повноважний Посол України у Республіці Білорусь (2007-2010), заслужений працівник культури. Він також приєднується до зорганізованої «Україною молодою» підтримки відомими людьми і лідерами думок існування закладів культури, над якими нависла реальна загроза ліквідації за наказами місцевої влади у районах і селах.

Зокрема, Ігор Ліховий, останні роки  перший заступник гендиректора Шевченківського національного заповідника (Канів Черкаської області), зауважує в коментарі «Україні молодій» , що у 2005 році, за часів президенства Віктора Ющенка, за кошти держбюджету було закуплено для бібліотек книг вітчизняних видавців на рекордну суму — еквівалентну п'яти мільйонам доларів.

— Важаю, що кожна успішна людина має у своїй біографії як мінімум одну свою Бібліотеку як alma mater і свого Бібліотекаря-наставника та повинна зробити усе можливе, щоб їх захистити і підтримати.

Що ж стосується нової загрози бібліотекам, насамперед сільським, районним і районним у містах, то дійсно ця тема стала надзвичайно актуальною у зв'язку з так званою політикою децентралізації, яка попри певні позитиви (як от ідея більшої самостійності громад та їх захисту від загроз корумпованого центру) містить у собі й серйозні виклики не лише для бібліотек, а також і для музеїв та заповідників. Оскільки —  і це показали результати останніх виборів — за лісом фінансових можливостей місцеві депутати часто не бачать дерев, різноманіття яких, власне, і має право називатись лісом, а не потенційним лісоматеріалом.

Бібліотеки здавна сприймались як мірило цивілізації суспільства і людини, своєрідний міст між минулим і сьогоденням, без яких гідне майбутнє не має жодних шансів на існування.

Звісно, якщо під бібліотекою ми розуміємо не притаманні радянським часам агітпункти зі стелажами для політичної літератури, а саме колекцію джерел інформації, фахово систематизованої експертами і доступної для широкого кола користувачів із певної спільноти. Адже, й метою децентралізації мало стати створення умов для об'єднання мешканців у територіальних громадах довкола вирішення назрілих проблем повноцінного і гідного людини функціонування населених пунктів. І ця єдність має шанс на успіх лише за умов не штучної, а природної спільності життя, що базується на спільних цінностях, спільній історії і спільному майбутньому. Тож, у цій ситуації бібліотеки і є тим потужнім ресурсом перетворення мешканців у громадян та об'єднання їх у громади, що вже давно відбулося у наших європейських сусідів і без чого наші мрії про входження до ЄС ще довго залишатимуться лише мріями.

Сьогодні надзвичайно актуальним є трансформація бібліотек —  а мова йде, насамперед, про сільські, селищні, бібліотеки невеликих міст —  у сучасні хаби для активних громадян, центри спілкування, навчання основ цифрової грамотності, проведення змістовного дозвілля і сприяння розвитку творчих здібностей. І що важливо — для усіх без виключення вікових категорій. І при цьому бібліотеки набувають ще й функцій своєрідного архіву інформації про життя громади в часі і просторі.

А так звані аргументи нинішніх «ліквідаторів» бібліотек на кшталт тих, що сьогодні будь-яку інформацію можна отримати з Googlе чи з інших джерел світової павутини, насправді не враховують потреби людини в отриманні та обміні відомостями про свій рідний край та свій рід, творцем і зберігачем та популяризатором якої мають стати саме бібліотеки у населених пунктах.

На жаль, українська нація до власної держави прийшла глибоко травмованою трьохсотлітньою бездержавністю та втратою відчуття суб'єктності, оскільки питомо українські ресурси сприймалися нашими сусідами як об'єкти їхнього зацікавлення.  Сучасні бібліотеки, і, звісно ж, бібліотекарі та інші фахівці в цій царині суспільної діяльності нині, як ще ніколи до цього, затребувані у навігації та аналізі інформації, її систематизації й селекції для людей, які не мають спеціальної підготовки.

Адже уже всім стало зрозумілим, що за страшним своєю руйнівною силою дев'ятим валом літературно-мистецьких образів мариністів гряде абсолютно реальний інформаційний цунамі, який загрожує  руйнацією основ людського життя і вже став серйозним випробовуванням для психіки наших сучасників через процеси глобалізації і денаціоналізації. Утім, як показали останні події з розвитку вітчизняного кінематографу та видання книг українською мовою, що з року в рік демонструють стабільний поступ і попит, —  Україна як держава відбулася.

І я, чи не вперше, так яскраво побачив це ще 2005 року, коли міністерство культури за сприяння Президента Віктора Ющенка і Прем'єр-міністра Юрія Єханурова  —  які ще за сумісництво і книголюби  —  закупило для бібліотек книг вітчизняних видавців на рекордну суму еквівалентну п'яти мільйонам доларів.

На щастя, ще немало знайдеться дійсно успішних людей у світі і в Україні, які аргументовано стверджують, що стали вони такими також і завдяки бібліотекам та бібліотекарям  —  шкільним, сільським, районним, клубним, спеціалізованим. І як тут на згадати таких всесвітньо відомих інтелектуалів ХХ століття як Умберто Еко чи Хорхе Луїса Борхеса, знамените висловлювання якого "Я завжди уявляв Рай чимось на зразок бібліотеки, коли декому він представляється садом чи палацом" є і для мене надзвичайно цінним у розумінні поступу цивілізаційних процесів сьогодення.

Як повідомляла «УМ», 15-річна активістка, учасниця і переможниця  багатьох літературних конкурсів Аліна Шевченко з міста Олександрія намагається самотужки врятувати районну бібліотеку імені Дмитра Чижевського від ліквідації.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:  Телеведучий Олег Панюта: Вимагайте від чиновників не чіпати бібліотеки

Журналістка за освітою, письменниця Тетяна Череп-Пероганич вважає, що людям потрібне спілкування в бібліотеках, тому також приєдналася до зорганізованої «Україною молодою» підтримки відомими людьми і лідерами думок існування закладів культури, над якими нависла реальна загроза ліквідації.