Не знаю, як вважаєте ви, шановні читачі «України молодої», але скажу відверто — опозицію я поважаю.

Сидів, сидів. Мов чайник на конфорці. (Поганющий газ — довго воду гріє, бульбашки, спочатку повільно, потім густіше, випливали на поверхню: «Сав-чен-ко! Сав-чен-ко! Сав-чен-ко!» — випливали сичливо-шипляче і лопалися без сліду). Нарешті весь інфопростір завирував.

Ігор Востріков втратив у пожежі в Кемерово дружину, трьох дітей і сестру. На мітингу він вимагає покарання за смерть своїх дітей та рідних, а на його сторінці в соцмережі прославляння Путіна, схвалення агресії РФ на Донбасі...

Із торбами на кожному пероні —
Заручники гіркої євровізи.

Село Пустовійти на Київщині — за 10 км від райцентру Миронівка та в десять разів далі від столиці України.

Упродовж рокiв незалежності нашої держави суспільство ніяк не може відшукати у багатомільйонній державі особистості, яка б зуміла повести народ до світлого майбутнього, зате добровольців правити багатством держави — хоч відбавляй.

Коли помирають герої,
їх душі у вічність ідуть,

Наші люди ніби сплять якимось дивним сном: влада знущається над нами, а ми тільки обурюємося вдома. Ви ж можете об’єднатись і вийти на протест за свої права. Чи вас це все ще не дістало, чи ще потерпите?

Зрештою, йдеться сьогодні про виживання: чи зможемо ми, українці, нащадки славного козацького роду, розвіяти сумніви великого Тараса щодо функціонування й утвердження його слова, яке він сіяв, в Українській державі:

Гуде і стогне Всесвіт стоголосий,
Туман галактик огортає нас.