Уже приготувавшись написати якусь банальність на кшталт «Різдво та Новий рік були найулюбленішими святами киян», даєш собі по руках: інтернет із закачаними в нього старими (сторічної давнини і більше) газетами рішуче витирає ці карамельні шмарклі. Формальності дратували, засвідчують тодішні фейлетони, а новорічні походеньки в гості — суто «на відчіпного», аби не звинуватили у манкіруванні візитами — зводили нанівець усю щирість і святковість. «Візитеру дозволено у цей день отупіти на триста відсотків... І забути всі прийоми мовлення, окрім «Вдома?», «Моє шанування!», «З Новим роком, з новим щастям!» та «Честь маю кланятися», — іронічно писали у київських газетах. А хтось підраховував, у скількох випадках ми, теперішні, скоріше відправимо СМС, аніж здолаємо лінощі та нехіть до спілкування і бодай візьмемось за телефонну слухавку? Отож–бо. Як не дивно, але й у XIX столітті городяни страждали одночасно й від самотності, й від небажання зробити крок до ближнього свого.

Хто бреше про відсутність у столиці газу — «Нафтогаз» чи «Київенерго» — так і лишилось нез’ясованим. Ясно одне: чиновники, як завжди, у шоколаді, а мешканці Києва... у мазуті. Саме мазут «Київенерго» обіцяє використовувати як альтернативні джерела палива для ТЕЦ–5 та ТЕЦ–6. (Нагадаємо, що у грудні зупинка цих теплових електростанцій залишила без обігріву півміста). «УМ» обдзвонила всі можливі джерела інформації, проте так і не дійшла ясності у суперечці двох відомств — суперечці мало не гострішій, ніж дискусія між Дубиною та Міллером. Зате ми дізнались ще одну прикру новину — буцімто й мазуту в місті також немає. «Мазуту в Держ­резерві давно нема. Щоб Міша (Михайло Поживанов, керівник «Держрезерву». — Авт.) та щось не продав?» — зазначило наше джерело.

Столична влада прийняла рішення впорядкувати місця продажу алкогольних напоїв. Спиртне зникне з кіосків, площа яких менша за 20 квадратних метрів та які не обладнані протипожежною сигналізацією, опаленням і вентиляцією. Натомість у великих крамницях горілчані відділи мають бути відділені від інших спеціальним «бар’єром». Супермаркети торгуватимуть «градусами» вже не цілодобово, а з восьмої ранку до одинадцятої вечора, постановили міські депутати. У принципі, й цього часу досить, щоб добряче «затаритися».

Аллілуя! Меру Києва Леонідові Черновецькому сподобалася київська синагога. От не сподобався йому архістратиг Михаїл — і відправили главу христового воїнства на переплавку. Синагога ж Бродського встояла. Столичний голова навідав її на четвертий день Хануки і запевнив євреїв, «що з їхньої голови не впаде жодна волосина». (Ніби без Черновецького євреям в Україні щось загрожує).

Традиційно склалося, що більшість нововведень і змін у державі народжується з початком нового року. Усе це «добро» сиплеться на голови українців переважно з владних кабінетів у вигляді постанов–законів–доручень — там завжди придумують щось новеньке і добре знають, як ніколи не залишати нас у спокої. Іноді, звісно, чиновникам не вдається перехитрити самих себе, і заплановане так і не втілюється в життя. Наприклад, з 1 січня 2009 року ще два роки тому урядовці Прем’єра Януковича планували запровадити в Україні страхову медицину, а новий Прем’єр Юлія Тимошенко обіцяла контрактну армію. Щоправда, ні того, ні іншого ми не бачимо. Нині є чергова порція обіцяних змін, які чекають на нас у новому році.
Про те, як нам житиметься і на що сподіватися варто у 2009 році, дізнавалися кореспонденти «України молодої».

Якби в «УМ» практикували епіграфи до матеріалів, в даному разі ми б залюбки використали рядок з «Одеських оповідань» Ісака Бабеля. Лінгвістичні та комунікативні здібності бандита Бенціона Крика один з його поплічників характеризує так: «Беня говорить мало, але Беня говорить смачно». Замініть «Беню» «Льонею», і ви отримаєте саме те, що треба — адже йтиметься про «вибране» з Леоніда Михайловича Черновецького. Копітку справу збирання невмирущих суджень столичного голови взяв на себе ресурс під назвою «Антология национального отжига» (знайти його можна на www.blog.meta.ua). Ми знімаємо капелюха перед колегами, які, можна сказати, роками збирали — родзинка до родзинки — цей прекрасний кекс. Просимо лише вибачення за недержавний «діалект» нашого персонажу — при перекладі українською було б втрачено багато автентики. Зрештою, наш мер — великий оригінал, тож подаємо сказане ним мовою оригіналу:

«Завтра ви це надрукуєте, і Черновецький зі своєю тисячею адвокатів буде мати претензії. Краще хай це для нього буде сюрпризом. Як для Президента — поїхав до Литви без парламенту, без коаліції — приїхав: уже все є», — дещо зухвало віщав у телефонну слухавку молодий «БЮТівець–верховнорадівець» Андрій Павловський. А йшлося про те, чи справді новий парламентський оплот із БЮТу, Литвина і частини НУНСу має на меті (другорядній, звісно) ще й відставку мера Черновецького та дострокові вибори у Києві. Певний час тому назад таку можливість почали активно мусувати й експерти, і депутати — як «усенародні», так і «просто» столичні.

Мер Києва Леонід Черновецький планує зібрати своїх улюблених «бабусь» і «дідусів» в одне гетто, а квартири їхні — з добровільної (авжеж!) згоди стареньких — здавати протягом їхнього життя в оренду і тим наповнювати міський бюджет та утримувати мерські «богодільні». Тож проста арифметична задачка запитує: скільки протягне пересічна бабуся, якщо ціна на столичну нерухомість зростає, а між заповітною київською квартирою і мером — одне людське життя?

Київрада запрацювала, як кролик із батарейкою «Дюрасел». Замість одного засідання на три тижні, як це було раніше, столичні депутати працюють тепер щочетверга. Можливо, надихає приклад «старших товаришів» із вулиці Грушевського.

Коли Черновецький посиніє, Творець — посивіє. Бог задовбався чути, як мер Києва де треба і не треба клянеться його ім’ям. До речі, Він заповідав цього не робити. А тут тільки й чуєш: «Ми з Господом учора порадились, і я вирішив, що я — найкращий юрист».