Hайбільше шкоди картоплі, як і загалом пасльоновим, звісно, завдає колорадський жук, якого більшість iз нас витруює «хімією». Фахівці з асоціації «Картопля України» радять при цьому особливо не захоплюватися шкідливими не лише для колорада препаратами й суворо дотримуватися інструкцій. А також пам'ятати: щоб успішно боротися з жуком, його потрібно своєчасно виявити. Коли картопля на городі тільки починає сходити, слід регулярно і пильно оглядати не лише рослини, а й поверхню грунту. Знайдених жуків, яйцекладки та личинки збирають у посудину (краще з насиченим соляним розчином) і знищують. Личинки першого-другого покоління можна струшувати з кущів у відро або просто на землю — вони майже не здатні заповзти назад, на рослину.

Після першотравневих свят багато хто зітхає з полегшенням: «Фух! Нарешті можна відпочити!». Адже ці затяжні вихідні ми традиційно використовуємо, щоб виконати свій найперший обов'язок перед батьками і суспільством — засадити городи. Доводи на зразок: «Мамо, он гляньте — у Богуславі на ринку відро картоплі коштує 2,40, то нащо її стільки садити?» — не діють у жодній зі знайомих мені родин, незалежно від статку і прибутків покоління молодшого. Українці — люди запасливі і вважають великою ганьбою, коли земля «гуляє»: якщо не картопля, то там мають рости буряки, кукурудза або принаймні гарбузи.
Не секрет, що «родинну повинність» змушені виконувати не лише більшість співробітників Міністерства аграрної політики, а й деякі перші особи нашої держави. Наприклад, позаторік тодішній віце-прем'єр-міністр з питань АПК Леонід Козаченко в інтерв'ю «Україні молодій» зізнався, що картоплю їсть тільки свою — ту, що вирощує на трьох сотках на дачі під Києвом. І навіть обіцяв узяти кореспондента «УМ» із собою, щоб показати, як він це робить, оскільки ми були переконані, що хто-хто, а віце-прем'єри в Україні заробляють достатньо, щоб купувати харчі у супермаркетах і не морочити голову копанням та саджанням грядок.

Вважається, що на олійному виробництві мають спеціалізуватися підприємства степу та лісостепу: тут росте соняшник, а значить, під боком сировина. Але на Рівненщині переконані, що цей «масний» бізнес по зубах і поліщукам. Тут уже третій рік успішно переробляють соняшникове насіння і сподіваються, що з часом зможуть працювати не лише на привезеній, а й на рідній, рівненській, сировині для виробництва якісної олії.

Завдяки великим урожаям соняшнику і високому миту на експорт насіння цієї культури протягом останніх кількох років олійна промисловість України упевнено набирає обертів. Як повідомляють в асоціації «Укроліяпром», тільки торік сумарні потужності українських підприємств iз переробки соняшникової сировини зросли на 11 відсотків — до 3,9 мільйона тонн. Фахівці відзначають, що цьому процесу сприяє стабілізація на ринку олійних і, як наслідок, збільшення інвестиційної привабливості галузі: олійні підприємства активно модернізують або й узагалі будують наново.

Гарячі події відбуваються в гірському Лопухові (Брустурах) у Тячівському районі на Закарпатті. Селяни звинувачують владу в тому, що вона відбирає від них роботу, переслідує їхніх висуванців та нищить брустурянські ліси, які віддає чужинцям.
Понад триста брустурівських лісорубів та членів їхніх сімей вийшли на мітинг, аби стати на захист Володимира Фабриція, директора Брустурівського державного лісомисливського господарства. За словами протестуючих, Закарпатське обласне управління лісового господарства прагне звільнити директора з посади. «Відставку» Володимира Фабриція брустурівці пов'язують з його намаганням сприяти тому, аби на території очолюваного ним лісомисливського господарства мали перевагу місцеві, брустурівські, лісозаготівельні підприємства. Саме задля цього, твердять організатори мітингу, минулого року домоглися від'єднання Брустурівського лісомисливського господарства від аналогічного усть-чорнянського підприємства. Принагідно вони домоглися звільнення з посади керівника останнього — п. Сойми, якого звинуватили в нехтуванні інтересами місцевих мешканців та корупції, про що рік тому багато писала закарпатська преса.

Виявляється, не тільки під Києвом «пасуть страусів» — в Україні діє навіть племінна ферма, що спеціалізується на розмноженні цих екзотичних птахів. Її засновники кажуть, що початком страусиної історії України слід вважати не такий уже й далекий 2000 рік. Саме тоді дніпропетровське акціонерне товариство закритого типу «Агро-Союз», що утримує господарство в Синельниківському районі, закупило 12 голів чорної африканської породи. І наміченим курсом у сільгосппідприємстві рішуче прямують дотепер. Саме «Агро-Союз» на сьогодні має найчисельніше в Україні племінне поголів'я страусів, яких уже нараховується 175. Плюс близько 800 голів — товарних.

У селі Горохолино Богородчанського району з ферми місцевого приватного сільськогосподарського підприємства вночі зникло п'ять коней і три телятка. Оказія і на тлі регулярних крадіжок худоби вельми неординарна — одночасно поцупити таку кількість коней не часто вдавалося навіть віртуозам ромейської національності. Одначе власник викраденої худоби, вочевидь, — людина не позбавлена оптимізму, зрання сигналізував у райвідділ внутрішніх справ про прикру пригоду.

У Мо­нас­ти­ри­щі Чер­кась­кої об­лас­ті на се­сії ра­йо­н­ної ра­ди, де роз­г­ля­да­ли хід ви­ко­нан­ня «Прог­ра­ми роз­вит­ку сіль­сь­ко­го гос­по­дар­с­т­ва» та «Прог­ра­ми роз­вит­ку со­ці­аль­ної сфе­ри се­ла», схва­ле­ні рік то­му, не зміг вис­ту­пи­ти жо­ден із за­пи­са­них ора­то­рів. Бо до три­бу­ни рва­ли­ся ті, ко­го до пе­чі­нок діс­та­ло все, що ді­єть­ся сьо­год­ні на се­лі. Вис­туп прак­тич­но кож­но­го з де­пу­та­тів ра­йо­н­ної ра­ди був кри­ком ду­ші: се­ла вми­ра­ють, а се­ля­ни в по­шу­ках ро­бо­ти їдуть у чу­жі краї, за­ли­ша­ю­чи сім'ї та ді­тей. «Я п'ятий рік го­ло­вую, але впер­ше на­ші де­пу­та­ти так ак­тив­но вис­ту­па­ли. Лю­дям на­бо­лі­ло», — про­ко­мен­ту­вав «УМ» го­ло­ва рай­ра­ди Олек­сандр Бой­ко.