17 жовтня в країні пройде референдум щодо змін до Конституції, які, за неприхованим задумом Олександра Лукашенка, дозволять йому втретє балотуватися у президенти. Референдум для економії коштів об'єднано в часі з виборами до парламенту.

«Наш Вовка був нормальним пацаном; Абдуллою-терористом його зробила Росія!»— переконували кореспондента «України молодої» мешканці будинку №18, що по вулиці Волі у Бердянську. Саме тут колись мешкав один із учасників чи не найжахливішого теракту, що стався 1 вересня у Беслані.

Президент іншої держави сходить з трапа літака. Повільно, бо так годиться, йде червоною килимовою доріжкою. Гарні дівчата в національних строях підносять хліб-сіль на рушнику. Високий гість (хоч може він бути і малого зросту) акуратно відламує окрайчик і обережненько вмокає у солянку, подивляючись на дівчат у віночках і вишиванках. Хто вони? А до речі... Про це і вирішила дізнатися «УМ».

«Вони, поляки, нас не люблять», — говорила моя колега і водночас сусідка по купе, коли ми повертались з Криниці Гурської, де проходив XIV Міжнародний економічний форум. «Назви мені хоч пару проявів такої нелюбові», — сказала я. З нами, україномовними і такими, що легко ідентифікувалися у натовпі, брутально розмовляли у готелі? Чи десь по кав'ярнях самовільно брали з нас, не чекаючи нашого на те дозволу, «на чай»? (Хамська ця звичка, між іншим, досить поширена у київських «забігайлівках»). Чи хтось спостеріг неприязний погляд? Особисто я — ні. А втім мета цієї публікації не передбачає заглиблення у етнопсихологічні замальовки. А щодо «люблять — не люблять, плюнуть — поцілують»... Одна стара професорка, в якої я колись навчалася, говорила: «У Новому Завіті сказано: полюби ближнього свого, як самого себе. Отже, полюбіть, діти мої, самих себе. Це — для початку. І не дайте наплювати собі в кашу. А потім ви навчитесь любити й інших, шанувати їх i боронити при потребі...»

«Україна, безперечно, програла перемогу, але «ТНК-Брітіш Петролеум» зазнала перемоги, адже реверс нафтогону «Одеса—Броди» технічно неможливо реалізувати, і це стане очевидним у найближчі півроку», — таку несподівану думку висловив колишній перший заступник міністра закордонних справ України Олександр Чалий, котрого в якості експерта було запрошено на «круглий стіл» «Енергетична безпека Польщі та України», організований амбасадою Республіки Польща в Україні минулого тижня.

Щодня консульсько-правовий відділ амбасади ФРН приймає від 600 до 2 тисяч українців. Чисельність залежить від сезону: найбільше — у весняно-літній період, менше — взимку.

Уперше в історії Індонезія, найбільша за населенням мусульманська країна, обирала президента шляхом прямого голосування. Результати виборів матимуть вплив на перебіг подальших подій не лише в самій Індонезії, а також у всьому мусульманському світі. На фінал індонезійського виборчого марафону довелося чекати довго, перший тур виборів відбувся ще у липні, другий — 20 вересня, але остаточні підсумки ще не підбиті. Справа в тому, що країна розкинулася на 18 тисячах великих і малих островів, лише шість тисяч з яких є заселеними. Значна частина островів не має зв'язку зі столицею та головними центрами архіпелагу, тому довелося чекати, поки бюлетені будуть привезені з виборчих дільниць у джунглях та з віддалених островів. Центральна виборча комісія пообіцяла оприлюднити офіційні результати виборів не раніше 5 жовтня.

Наша журналістська група вирушала у Криницю Гурську на XIV Економічний форум у польському вагоні. Вагон міжнародного зразка і в ньому українська провідниця — ці «він» і «вона» виявилися дуже невдалою парою. Бо, з одного боку, дивували притаманнi лише нашим вагонам СВ-класу раковини з водою прямо в купе, плюшеві диванні подушки, шафи з дзеркалами, мінеральна вода у спеціальному відсіку і тому подібні «прибамбаси», а з другого — ходила серед усього того багатства якась розгнуздано-хамовита особа, тішилася своєю дрібною владою над спраглими душами і з причин цілковито незрозумілих відмовлялась принести чай (явище, з яким особисто я у потягах стикаюся вперше). Я подумала тоді: чи не виглядатиме саме так Україна у лоні Євросоюзу? Як ця лінькувата і малоприємна пані на тлі європейського вагону? Принаймні переформулюю питання, чи не бачать європейці нас саме такими, говорячи мовою гендерних студій, — «недоістотами», здатними лише на руйнацію позитивних напрацювань? Адже перший висновок, який я зробила, послухавши «чужоземних» промовців на семінарах у Криниці, був такий: Європа не в захваті від України, вона не надто нам довіряє, вона ще вичікує... І говорить Україні, як бюрократи радянських часів: «Зайдіть наступного місяця, числа так після 31-го, от тоді й побачимо, що ми можемо для вас зробити...».

Станом на вчорашній ранок, згідно з офіційними даними, загиблими внаслідок операції у Беслані вважали 338 осіб, ще 332 чоловіки перебували у лікарнях.
По всьому місту — траурні процесії: люди проводжають в останню путь своїх дітей та рідних, невинно убієнних невідомо ким. Станом на вчорашній день бесланський цвинтар збільшився аж на 170 могил, передає «Лєнта.ру». Як з'ясував журналіст телеканалу «1+1», під час «операції зі звільнення заручників від життя» загинуло більше людей, ніж загалом осетинців у боях за весь період Другої світової війни.

Минуло вже більш як чотири місяці з дня арешту знаного білоруського політика Михайла Маринича. Він і досі перебуває в СІЗО КДБ — сумновідомій мінській «американці», яка у 30-х роках була останнім прихистком цілої низки репресованої творчої інтелігенції. Маринич, у минулому компетентний державний чиновник високого рангу, а потім посол Республіки Білорусь у кількох балтійських державах, в останні роки «неприємно вразив» президента Олександра Лукашенка послідовним перетворенням на принципового опозиціонера.