Архівне щастя

Архівне щастя

Таких фестивалів у світі небагато. Зазвичай кінофоруми леліють нове кіно, його структурують, збирають у «букети», аби винюхати нові віяння... А тут кіно старе, архівне, пропахле порохом століть — від кінця дев’ятнадцятого і до кінця двадцятого. Фестиваль щороку, уже вчотирнадцяте, проводив Держ­фільмофонд Росії (раніше СРСР), який знаходиться під Москвою.

Дух Берлінале

Дух Берлінале

Один із найбільших світових кінофорумів досяг пенсійного віку. Одначе молодиться з усіх сил... І, схоже, ніякі кризи на ньому не позначаються. Величезна програма фільмів і гарантована увага глядачів, передусім німецьких. Так було всі останні роки: яку б стрічку не показували — зал повний. Власне, це і є основною роботою справжнього фестивалю, його культурною місією — творити особливу людську спільноту, об’єднану певними цінностями, світоглядними передусім. Берлінале, і це вже є давньою традицією, орієнтований на контекст політичний і геополітичний, на аналітику соціального облаштування життя у різних його сегментах.

Краще шістдесят по разу...

11 лютого у столиці Німеччини відкриється черговий кінофестиваль, який, нагадаю, входить до числа найпрестижніших, поруч Канн і Венеції, світових кінофорумів. Фестиваль ювілейний, уже 60–й... Перший відбувся в середині минулого століття, у червні 1950–го року, у тоді ще Західному Берліні.

Джини і демони

Джини і демони

У Москві відбувся 31–й Міжнародний кінофестиваль. Три російські фільми («Петя по дорозі в Царство небесне» Миколи Досталя, «Чудо» Олександра Прошкіна, «Палата № 6» Георгія Шахназарова), картина «Мелодія для шарманки» Кіри Муратової (вона представляла Україну) та стрічка мексиканки Маріанни Ченійо «П’ять днів без Нори» стали переможцями в основному конкурсі. В іншій конкурсній програмі — «Перспективи» (вона прагне акумулювати молоде й експериментальне кіно) — переміг 34–річний грузинський режисер Вано Мурдулі. У його «Зоні конфлікту» йдеться про події, що відбувалися в Грузії у 1990–ті...

Москва кінематографічна,

Москва кінематографічна,

Уперше український критик працював у журі Міжнародного кінофестивалю найпрестижнішої категорії «А». Персональний 500–сотий «Мерседес», п’ятизірковий готель «Національ» із вікнами на Красну площу, навіть охорона, яка стримувала бажаючих поспілкуватися з кінематографічними «суддями»... Обов’язкові обіди і прийняття... А що лишилось за лаштунками Московського кінофестивалю — те, чого не можна побачити звичайному глядачеві? Про це «УМ» попросила розповісти нашого постійного автора Сергія Тримбача, який щойно повернувся з Москви.

На Схід, до центру Європи

На Схід, до центру Європи

У німецькому Вісбадені відбувся наш кінофестиваль. Наш у тому сенсі, що нас там було — і чимало. Фестиваль під назвою goEast (що означає «йти на Схід») проводився вже вдев’яте і мав певний український акцент. Передусім тому, що в рамках фесту було зорганізовано ретроспективу фільмів Кіри Муратової. А ще — у конкурсі студентських стрічок брало участь чимало українців...

На схід — через захід

На схід — через захід

Взагалі–то фестиваль має англомовну назву goEast, що значит «йти на Схід». Одначе виходить так, що це ми приїхали до Вісбадена, славного курортного міста, в якому живуть переважно заможні люди. А ще тут особлива енергетика змагань. Всесвітньо відоме казино — саме тут колись Федір Достоєвський програв мало не все. Потому вже написав роман «Гравець». От як треба ставитись до програшів — обертати їх на творчі перемоги.

Магії й месиджі

Магії й месиджі

Що таке великий кінофестиваль? Навіщо їздити на нього? Фільмів і так багато — дивись донесхочу. Та це все одно, що запитати, навіщо ходити в музей... А тому, що колекція, а тому, що пропонується певний кут зору — і на саме мистецтво, і на реальність як таку. Берлінський кінофестиваль, який закінчив свою роботу минулої суботи, є одним із найбільших музеїв сучасного світового кіно.

Змагатися з реальністю

Змагатися з реальністю

Чи не вперше за останні роки головний приз Берлінале не став абсолютною несподіванкою. Фільм «Згіркле молоко» молодої перуанської режисерки Клаудії Льоси (їй 33 роки) отримав «Золотого ведмедя», і це виглядає загалом справедливо. У фільмі поєднуються доволі жорстка картина соціальної реальності й самовиявлення джерел народної культури — виявляється, вона ще живе на околицях великого міста, і саме в ній прості люди черпають свій оптимізм...

Ведмежі пристрасті

Ведмежі пристрасті

Сьогодні, суботнього вечора, Берлінський кінофестиваль урочисто відзначить завершення своєї роботи. У Палаці Берлінале (у ньому п’ять поверхів для глядачів з усіма можливими зручностями і величезним екраном) вручать один Золотий і кілька Срібних «ведмедів» (цей звір, як відомо, є символом німецької столиці). Прогнози тут роблять украй обережно — у цього фестивалю є мало не ментальна особливість їх спростовувати. Особливо це стосується головної нагороди — її, як правило, не вираховує ніхто.