У цьому скандалі, роздмуханому з легкої руки деяких медіа і підпорядкованого «рядовому Ю» ГоловКРУ, до снаги розібратись хіба що Феміді. Інакше кінця–краю йому не буде — у кожного ж бо своя правда. Не кажучи вже про елементарні маніпуляції цифрами і фактами.
У той час, як НАТО та ООН використовують миротворчі контингенти для замирення в місцях збройних конфліктів, росіяни освоїли зворотну технологію: створювати конфлікти, а потім вводити туди власний військовий контингент. Ця карикатура на миротворчість безвідмовно спрацьовує на теренах колишнього СРСР, які рясніють замороженими, потенційними і латентними міжетнічними конфліктами. І поки український уряд відсунув безпеку країни на десятий план, «миротворці» підкрадаються все ближче...
18 березня дизель–електричний підводний човен (ДЕПЧ)U01 «Запоріжжя» Військово–Морських сил України перевели від причалу 13–го ремонтного заводу Чорноморського флоту РФ і поставили в плавучий док. Українські моряки–підводники отримали ще одну надію на те, що їхня традиція не переведеться, а з допомогою старенької, але досить вдалої субмарини протриває до кращих часів, коли в уряду дійдуть руки і до своїх ВМС. Практично одночасно обізвалися й росіяни, які заявили про необхідність посилення Чорноморського флоту вісьмома–десятьма підводними човнами, у тому числі й найновішими. Збіг? А одночасно російські і проросійські ЗМІ хором заспівали що, мовляв, Україна реанімує замалим не консервну бляшанку, гіршу від човнів Другої світової. Та достатньо побіжного погляду на «паспортні» характеристики «Запоріжжя», аби зрозуміти, що хоча загалом човен застарів, він усе ще за деякими параметрами заткне за пояс російських конкурентів на Чорному морі. Але про все по порядку.
Вітчизняні соціологи стривожені: результати досліджень щодо готовності (неготовності) офіцерського складу українського війська збройно захищати свою країну не вельми втішні для суспільства. Іншими словами кажучи, не так багато людей у військових погонах є внутрішньо готові в разі потреби воювати за Україну. Цифри коливаються в межах десяти відсотків. Небезпечна як для національної безпеки ситуація. І якщо соціологи не лукавлять і не «кон’юнктурять», то РНБО України є над чим замислитися.
До Житомира на свою базу нас запросила 95–та аеромобільна бригада не для того, щоб, у свою чергу, поскаржитися на кризу, а щоб показати, як десантники з нею воюють. Мають лише одну проблему, але найважливішу — місце десантника в небі, а приземлені чиновники ведуть усе до того, що в Україні виросте покоління АМВ, яке про відчуття польоту хіба що читало в книжках.
Відновлена гетьманська столиця Батурин має значення не лише історичне та державницьке, а й виховне. Він здатен формувати в молодих людей патріотизм, відчуття національної гідності, готовності захищати Вітчизну. Саме з метою культивування цих цінностей, а також поваги до військової служби і свідомого прагнення до оволодіння професією офіцера Президент України Віктор Ющенко підписав указ про створення у славетному Батурині, резиденції п’яти гетьманів, військового ліцею. За ініціативою Віктора Ющенка, у цьому ліцеї виховуватимуть юнацтво, і насамперед дітей–сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей із багатодітних сімей, дітей військовослужбовців, дітей учасників бойових дій та учасників ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.
Після всіх бравурних звітів та амбіційних планів, озвучених українськими військовими наприкінці минулого року, прийшов холодний душ під назвою «Держбюджет–2009». Армії всі обіцяли, але ніхто не дав. Із грошей, виділених на забезпечення оборони країни на цей рік, не тільки неможливо профінансувати переозброєння і перехід на професійну основу, цих коштів не вистачить навіть на виживання для солдатів та офіцерів. Порівняно з минулим роком, фінансування урізали усім силовим структурам, окрім МВС та Внутрішніх Військ: уряд і парламентарії вочевидь віддають перевагу «попасичам» народу, а не його оборонцям. Останнім, можливо, незабаром узагалі доведеться голодувати: чутки, які надходили з різних військових частин, таки підтверджуються — особовому складу ЗСУ виплачують лише половину зарплати. І скільки це триватиме — невідомо.
Народ, який не хоче годувати свою армію, годуватиме чужу — цю відому істину нещодавно нагадав Президент України Віктор Ющенко у своєму виступі з нагоди Дня Збройних сил України. І закликав: «Ми все повинні віддати армії, тому що армія відплатить нам нашою безпекою, нашим спокоєм, нашим місцем у світі». Повністю підтримую цей заклик Президента України. Та що ж ми маємо на сьогодні?! У нинішніх Збройних силах проблем дуже багато. Я ж зосереджуся на одній із них: відомо ж бо, що, окрім хліба насущного, є ще й хліб духовний. І якщо з харчуванням у ЗСУ нині ще якось проблема вирішується, то з хлібом духовним... Основним носієм його у ЗСУ є військова преса. З нею у нас і до того було не густо — один журнал «Військо України» та ще газета «Народна армія», а в Севастополі виходить газета «Флот України». Та схоже на те, що скоро і цих видань не стане.
Український військовотранспортний літак Антонов–70 укотре довів свій високий клас. На базі Державного науково–випробувального центру Збройних сил України в Криму з борту вперше висадилися 32 накращі десантники зі складу Аеромобільних військ та Морської піхоти.
Цього тижня завершилася вже десята ротація у 56–му окремому вертолітному загоні ЗС України в складі сил Місії ООН у Ліберії — 99 військових замінили колег, які відбули на Батьківщину.
