День народження Михайлини Коцюбинської — 18 грудня — її друзі, колеги і побратими цьогоріч уперше відзначали без самої Михасі. Вона пішла з життя 7 січня цього року, якраз на Різдво. Вшанувати пам’ять української літературознавиці, активної діячки руху «шістдесятників» до Київського будинку вчителя прийшли її друзі й колеги. Прийшли згадати не лише ту Михайлину Коцюбинську, яка привнесла потужний струмінь в українське культурне життя, до якого залучала й усiх оточуючих, а й вшанувати людину великої гідності і шляхетності, високий моральний приклад. Незабаром її колеги по Інституту літератури, друзі і побратими упорядкують свої спомини і видадуть книгу про цю непересічну особистість.

У суботу, 24 грудня, яскравому політику незалежної України В’ячеславу Чорноволу виповнилося б 74 роки. До цієї дати у видавництвах «Смолоскип» і «Джура» побачили світ дві книжки. Це — сьомий том 10–томного зібрання творів В’ячеслава Максимовича, а також дослідження його життя і праці «В’ячеслав Чорновіл. Нарис портрета політика» Василя Деревінського. Обидві книжки презентували у середу на вечорі пам’яті В’ячеслава Чорновола в столичному Будинку вчителя. Поважне товариство, яке тут зібралося, — вдова Чорновола Атена Пашко, його рідна сестра Валентина Чорновіл, товариші–дисиденти Лесь Танюк, Василь Ов­сієнко, партійний соратник Ярослав Кендзьор, а також науковці — Наталія Барановська, Володимир Кучер, Василь Деревінський — ділилися наболілим, згадували натхненні боротьбою 60–ті, перші роки незалежності, аналізували діяльність друзів і ворогів Чорновола.

Він народився на святителя Миколая, тож батьки назвали його Миколою. Але друзі й знайомі частіше називали його на прізвище — Лукаш. 19 грудня видатному українському перекладачеві, літературознавцю і лексикографу Миколі Лукашу виповнилося б 92 роки. Напередодні цієї дати в Національному університеті «Києво–Могилянська академія» презентували двотомне видання спогадів про Миколу Олексійовича «Наш Лукаш». Щоб вшанувати пам’ять друга, в Конґреґаційній залі «Могилянки» зібралися відомі діячі культури, перекладачі, письменники і науковці. Головував на заході упорядник книги Леонід Череватенко. Виступали Дмитро Павличко, Ґурам Петріашвілі, Євген Сверстюк, Вадим Скуратівський, Валерій Шевчук. У залі на 200 мiсць вільних майже не було. Багато хто гортав у руках другий том видання, яке за 100 гривень тут же можна було придбати. Правда, молоді серед гостей було зовсім небагато.

Дружина українського дисидента та письменника Миколи Руденка Раїса стала для свого чоловіка не просто вірною супутницею життя — його надійним соратником і побратимом. Вона завжди лишалася в тіні свого чоловіка, хоч її власна біографія запросто могла б стати сценарієм захопливого фільму — про велич духу, любов і вірність ідеалам. Пані Раїса до свого мужнього життєвого шляху, тюремного ув’язнення, багаторічного тиску спецслужб і жертовного служіння справі чоловіка ставиться навдивовижу скромно. Вона ніяк не могла збагнути: навіщо писати про неї? Якщо головним завжди лишається він — її чоловік. «Хто я для України? — щиро дивувалася пані Раїса на наші вмовляння розповісти свій життєпис. — Я — усього лише дружина Миколи Руденка. А він — глиба».

Учора, 19 грудня, Миколі Руденку виповнився б 91 рік. Із цієї нагоди «Україна молода» поспілкувалася з Раїсою Руденко — про буремні роки їхньої з чоловіком молодості, боротьбу за правду, вільнодумство і звичайну людську мужність.

На Полтавщині відзначили 80–річчя з дня народження видатного земляка — письменника, неперевершеного майстра короткого жанру (новели, оповідання) Григора Тютюнника. Серед заходів із цієї нагоди найпомітнішими стали ті, що відбувалися в обласному центрі, Лубнах і на малій батьківщині двох класиків української літератури — братів Григорія та Григора Тютюнників — у селі Шилівка Зіньківського району. Зокрема, напередодні ювілею обласна «Просвіта» за кошти свого очільника, народного депутата–«нашоукраїнця» Миколи Кульчинського перевидала збірку новел і повістей Григора Тютюнника. На презентацію цієї книги у Полтаві та Шилівці пан Микола запросив зі столиці одного з найближчих друзів Григора, поета Петра Засенка, та знаного літератора і митця, народного артиста України Григорія Булаха. У Лубнах відкрили виставку світлин місцевого фотохудожника Володимира Білоуса, котрий приятелював із Григором Тютюнником й увічнив його у своїх роботах.

А кульмінацією урочистостей у день народження майстра слова стала своєрідна літературно–мистецька толока у Шилівській школі, на яку з’їхалися гості з Полтави і Лубен. Один із них, лубенський поет Олександр Печора, передав для шкільної кімнати–музею унікальний експонат — диск із записом голосу Григора Тютюнника, котрий читає свої «Три зозулі з поклоном». Той запис у грудні 1976 року на власний тоді ще «бобінний» магнітофон зробив уже згаданий Володимир Білоус...

Обласна влада ювілей знакового українського письменника вкотре фактично «забула». Та хіба тільки обласна?

Маркіян Шашкевич присвятив йому вірш «Побратимові». Іван Франко у некролозі назвав його «будителем народного духу». Відомий український рок–гурт «Кому вниz» поклав на музику його вірш «Марш норманів», який є чи не найпопулярнішим у їхньому репертуарі. Його слова: «Краще раз злетіти соколом у небо, аніж вічно жити в ярмі», — є епіграфом до багатьох патріотичних творів і сьогодні. Йдеться про священика Миколу Устияновича, про якого в енциклопедіях також пишуть «український письменник і громадський діяч». Але, «пронісши» українську національну ідею в Галичині від Шашкевича до Франка, він і надалі залишається для нас білою плямою в історії українського національного відродження ХІХ століття. Сьогодні виповнюється 200 років iз дня народження отця Миколи, отже, є привід заповнити цей пробіл...

Серце і мозок не хочуть думати і говорити про нього в минулому часі, надто в той день, коли ми мали б адресувати Назарієві найщиріші віншування. У житті був таким же, як у своїх піснях, яким його пам’ятають і люблять мільйони. Щирим і безпосереднім, відвертим і товариським, непримиренним до кривди, підступу й улесливості. Був «зіркою» першої величини, популярним і знаменитим, але ніхто й ніколи не помічав у Назарієві найменшого натяку на пиху і чванливість. Цінував друзів і колег, радів їхнім успіхам, до денця душі переймався проблемами інших, завше поспішав на допомогу, підставляв своє надійне плече.

Кому не відомо, що Володимир Даль створив перший Тлумачний словник російської мови? Завдяки тому словнику та генію Далевого друга — поета Олександра Пушкіна — російська літературна мова стала читабельнішою, зрозумілішою і прийнятнішою для широких верств. Утім небагато хто пам’ятає, що Даль мав задум словника української мови та що чимала частка зафіксованих ним українських слів увійшла до словника, впорядкованого Борисом Грінченком...

Маркіяну Шашкевичу було лише 23 роки, коли він організував з однокурсників у львівській греко–католицькій семінарії гурток «Руська трійця». На той час у Галичині «офіційними мовами» були німецька і польська. Українська церква промовляла до пастви польською й латиною. У львівській семінарії були дві «партії» — пропольська і промосковська. І ось молодий Шашкевич, якого вже раз виключали з семінарії за «вільнодумство», виступає з промовою перед керівництвом закладу, людьми вченими, які сміялися з народної мови і «вважали за поганий тон признаватися, що знають її». Яків Головацький писав, що після тієї Шашкевичевої промови, названої «Слово к питомцям», руський дух «возріс о сто процент». А Микола Устиянович зазначав, що Русь Галицька відтоді враз зацікавилася своїм народом і захопилася своїми думами. Причому перехід до зміни ідеалів був такий швидкий, що майбутні покоління могли б і не знати, що Львів не завжди був українським «П’ємонтом»...

Корінний галичанин Ярослав Гомза більшу частину свого життя пов’язав із Донеччиною, з маленьким містечком Очеретине. Окремою темою в його біографії записані роки важкого остарбайтерства у фашистській Німеччині та десятиліття концтаборів ГУЛАГу, куди потрапив за «антисовєцьку» діяльність.