Відтермінувавши розгляд дражливого політичного питання про внесення змін до основної Конституції, на цьому тижні більшість депутатів підтримали зміни до іншої Конституції — земельної. Позавчора 304 голосами парламентарії проголосували за законопроект № 3372 «Про внесення змін до Земельного кодексу України (щодо термінів переоформлення земельних ділянок)», яким, усупереч побажанням Кабінету Міністрів, Держкомзему та Адміністрації Президента, таки продовжили мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення на два роки — до 1 січня 2007-го. Зміни підтримала конституційна більшість, що теоретично дозволяє подолати вето Президента. Характерно, що при розгляді питання Рада продемонструвала неабияку одностайність — проти висловилися лише двоє депутатів із 435 зареєстрованих у залі.
Чи стане депутатське рішення реальністю, тепер повністю залежить від Леоніда Кучми, який може підписати закон, а може, заветувавши, завернути його назад, у парламент. До речі, зміни стосуються не лише мораторію. Одночасно Верховна Рада до 1 січня 2015 року продовжила можливість для громадян і юридичних осіб оформляти право власності на землі сільгосппризначення площею до 100 га; до 1 січня 2010 року — право переоформляти у встановленому порядку право власності чи право оренди на земельні ділянки, що перебувають у користуванні; до 1 січня 2007 — заборону на внесення права на земельну частку (пай) у статутні фонди господарчих товариств. Як вдалося об'єднати різношерстий депутатський корпус навколо непростого земельного питання — про це (і не тільки про це) наша розмова із головою Комітету Верховної Ради з питань аграрної політики і земельних відносин Іваном Томичем.

Залишились іще одиниці, які пам'ятають часи Великої Жовтневої революції та НЕПу, коли одним з найголовніших гасел (і, власне, способом тиску на селян) проголошувалося «Землю — селянам!». Тоді ж розпочалось і розкуркулення, що передбачало вiдiбрати землю у того, в кого її над міру, і роздати всім порівну. З тих пір минуло майже століття. Проте не перевелися, виявляється, прихильники революцiйних методiв на аграрнiй нивi. Наприклад, у селі Дем'янці Переяслав-Хмельницького району Київщини живе і поширюється в масах ідея «розкуркулення»... фермерів.

Наприкінці травня під час «десанту» на Вінниччину членів парламентської депутатської групи НРУ голова партії Борис Тарасюк обрав для власної «висадки» саме Барський район. Останнім часом тут утворилась одна з больових точок, яка по-справжньому збурила пристрасті жителів регіону: на базі підприємства ВАТ «Бармехмаш», яке занепало давно й остаточно (понад дванадцять років не працює зовсім, територія заростає бур’янами та чагарниками), прийшлий інвестор збирається запустити металургійне виробництво. ТОВ «Інтерстіл Україна» (дочірня фірма іноземної компанії «Інтерстіл А. Г.») має намір вкласти 100 мільйонів доларів у будівництво комплексу електросталеплавильного цеху потужністю 500 тисяч тонн на рік, який перероблятиме брухт чорних металів.

Не встигли полтавські селяни оговтатися після різкого стрибка цін на пальне, як одержали черговий, за їхніми словами, удар ножем у спину. Переробники в середньому на 15 копійок знизили закупівельні ціни на молоко. Причому якщо кілька потужніших молокозаводів платять бодай по 70—75 копійок за кілограм, то інші, як правило, ті, що розташовані в сільській глибинці, й працюють з невеликими збіднілими здавачами, «опустилися» до 65 копійок. Якщо ж відняти від останньої більш ніж скромної суми ще 15 «дотаційних» копійок, виходить узагалі 50 — оце і є красна ціна обіцяної урядом і широко розрекламованої «небувалої» підтримки вітчизняного сільгосптоваровиробника!

Подорожчання солярки на 500—600 гривень на тонні порівняно з березнем остаточно вбило в селян надію якось виповзти з боргів, спричинених минулорічним урожаєм. Більшість із господарств якщо й має запас дизельного палива, то тільки для того, щоб розпочати жнива. Потім планують викручуватися, продаючи зерно з нового урожаю. От тільки навряд чи за таких екстремальних умов вдасться продати пшеницю рентабельно: за підрахунками Мінагрополітики, до подорожчання пального собівартість тонни зерна сягала 500 гривень, після — стане ще дорожче. Тим часом уже сьогодні є бажаючi придбати зерно з нового урожаю по 150—200 гривень за тонну.

Відсьогодні класність зерна визначатиметься за новими стандартами: не за вмістом клейковини, а за вмістом білка. За словами директора Департаменту формування та функціонування аграрного ринку Міністерства аграрної політики України Анатолія Розгона, таким чином вдасться уникнути маніпулювання класами, до чого нерідко вдавались закупівельники. Причому найчастіше у бік заниження класності (бо чим вищий клас — тим дорожче збіжжя). «Оскільки визначення якості зерна займає певний термін, ще недавно пріоритет надавався клейковині, а вона досить мінлива і при її визначенні дуже багато похибок, тому це давало можливість маніпулювати класами», — зазначив керiвник департаменту в інтерв'ю «УМ». — Білок — більш стійкий показник, який дає можливість чітко визначити клас». Нові стандарти діятимуть однаково як для внутрішнього ринку, так і для експортної продукції. Хоча в деяких європейських країнах ці стандарти «розведені», адже для борошномельних комбінатів більш важливою є клейковина, а не протеїн, який міститься в білку і є основою для визначення класності.

— У моєму рідному селі Лебедівці Кам'янського району із 285 хат 75 забиті. У 65 мешкають по одній людині. Весіль давно не було, як і народжень. Скажіть, скільки треба часу, аби село знищити повністю? — з болем запитував з трибуни сесії Черкаської обласної ради депутат Володимир Тетьора.
За його словами, селяни області тільки обсіялися й почали з надією споглядати, як піднімаються зелені паростки майбутнього врожаю. Наче й порадіти можна, аби не було так сумно, адже нова напасть на голову звалилася — скачуть ціни на пальне. Й усе вирощене селянами, їхнім непосильним трудом, «з’їсть» клята солярка. І знову ні в коморі, ні в кишені хлібороба нічого не залишиться. А уряд як не одне, то друге обіцяє.

Якщо на запитання, де в Україні найуспішніше розвивається фермерство, ви відповісте, що на Херсонщині, — то не помилитеся. Саме тут, у самісінькому серці посушливого степу, де без води чудово себе почувають хіба що ховрахи і ковила, десятки тисяч гектарів займають високопродуктивні плантації овочів — огірків, помідорів, капусти, болгарського перцю, баклажанів, картоплі, цибулі, зелені тощо. І майже всі ці землі якщо не належать, то перебувають в обробітку у фермерів — дрібних і не дуже, суперприбуткових, «середнячків» і таких, що ледве зводять кінці з кінцями.
Секрет херсонського «фермерського буму» простий: з місцевими селянами тісно співпрацюють фахівці і партнери українсько-шведської компанії ЗАТ «Чумак». Ця «дружба» переробників і сільгоспвиробників народжувалася не дуже просто, але результат є — завдяки інтенсивним технологіям Каховський і Скадовський райони годують овочами не лише херсонців, а й киян, постачаючи першосортний свіжий товар у супермаркети та на ринки столиці.