Сьогодні в Театрі імені Франка — прем’єра вистави «Жона є жона». Попередньо цей проект планувався як антреприза за участю Ольги Сумської, але не склалося зі спонсором, і ось тепер цей спектакль «пропишеться» в афіші Української драми. У головних ролях — Богдан Бенюк, Поліна Лазова, Анжеліка Савченко, Дмитро Ступка... Чехов українською — для нашого театру це взагалі не дуже типово, Чехов не стільки драматург, як прозаїк — і поготів... Майбутнім глядачам режисер Валентин Козьменко–Делінде обіцяє показати «епоху Чехова, яка охоплює кінець бароко і початок модерну», а найцікавішим для себе у цій роботі називає позачасовість сюжетів письменника.

Співробітники спецпідрозділу СБУ «Альфа» затримали в ході операції в центрі Одеси громадянина Росії, підозрюваного в організації теракту. Затримання відбулося ще минулої суботи, але окремі подробиці у спецслужбі повідомили лише позавчора увечері. Сама операція тривала трохи більше години. Правоохоронці заблокували кілька кварталів, не даючи цивільним перехожим потрапити на огороджену територію. Затримання сталося без єдиного пострілу в одній з орендованих підозрюваним квартир, що розташована на першому поверсі двоповерхового будинку за адресою: Базарна, 86.

Наша футзальна збірна, попри скромний статус внутрішнього чемпіонату, на міжнародній арені демонструє хороші результати. На семи попередніх єврофорумах «синьо–жовті» двічі вигравали «срібло», одного разу ставали четвертими. Власне, це найсильніша команда з усіх збірних України, що представляють ігрові види спорту. Цього тижня на чемпіонаті Європи в Хорватії наші хлопці обмежилися чвертьфіналом, як і на попередньому ЧЄ–2010. Це сприймається як невдача, хоча, скажімо, для збірної з «великого» футболу потрапляння в таку стадію змагань було б неабияким звершенням.

«Мені було так погано в житті, мабуть, лише один раз, коли помирала мама, — каже Валентина Матвєєва. — Оце відчуття безвиході...» У стан безвиході наприкінці грудня 2011 року її поставила рідна держава: суд ухвалив рішення стягнути з безробітної всі кошти, отримані нею від Сумського міського центру зайнятості — 20 704 грн. 95 коп.

Більшість громадян України, які врятувалися під час катастрофи судна Costa Concordia, дісталися рідних домівок. Учора прилетіли на Батьківщину двоє туристів, а у вихідні — найчисельніша група, 27 осіб. В аеропорту «Бориспіль» українців, що прибували кількома рейсами, зустрічали дипломати, представники МНС, а також лікарі, зокрема й психологи. Туристи прилетіли без речей та документів: консульство нашої країни в Італії видало їм свідоцтва про повернення в Україну, оскільки у врятованих не було ніяких документів. За словами речника МЗС Олександра Дікусарова, за сприяння посольства в Італії 14 січня (надвечір того дня, коли сталася трагедія) всі українці були розміщені у готелі.

Ібіца у сприйнятті пересічного українського туриста — це шалений космополітичний острів десь між Європою й Африкою. Територія літньої спеки, призначена для полчищ «безбашенної» молоді, клубної музики, дискотек, сексу, випивки й наркотиків на пляжах. Щось на зразок нашого кримського «Казантипу», тільки у всеєвропейському масштабі. При ближчому знайомстві виявляється, що в такому сприйнятті — лише частина правди. Масова уява гіперболізує «шалені» якості Ібіци і не помічає інших.

Ми побували на Ібіці перед Новим роком. О цій порі знамениті клуби й ресторани зачинені. Натовпів і дискотек — катма. Зате є краса природи, морська синява, домашній затишок міжсезоння, низькі ціни. Є простір і час для знайомства з «нерозкрученими» принадами Ібіци. Саме про них ми й поділимося враженнями, почавши з того, що тепер із Києва до Ібіци можна дістатися навіть за 25–30 євро — двома лоукостовими компаніями з пересадкою.

Відомий російський письменник Віктор Пєлєвін недаремно був проігнорований членами журі однієї з тамтешніх поважних премій, які обирали «книжку десятиліття». Не в останню чергу через те, що, видаючи у двотисячних роках мало не по роману щороку, він усе одно залишається співцем дев’яностих. І не лише тому, що найкращі тексти Пєлєвіна на кшталт «Життя комах» або «Чапаєва і пустоти» належать до цього періоду, просто у майбутньому його радянський світогляд мало змінився, незважаючи на «технічні» новинки письма.

Для лос–анджелеських автовласників новорічна ніч минула неспокійно: ті, хто не завів свого «залізного коня» в гараж, ризикували у 2012–му залишитися без транспорту. Починаючи з минулого четверга, у Лос–Анджелесі та західному Голлівуді згоріло 55 легковиків. І святкові феєрверки тут ні до чого — поліція не сумнівалася, що йдеться про зумисні підпали. Лише надвечір понеділка правоохоронці затримали ймовірного палія — 24–річного водія фургону Гаррі Буркарта, німця за походженням.

Рецензувати посмертний твір автора, який трагічно відійшов, під усіма зрозумілими оглядами важко. Та оскільки «Ефіопська Січ» Василя Кожелянка стала подією літературного сезону — не випадає сховатися навіть за коректною формулою «або добре, або нічого».

У Шевченковому університеті про Зерова зберігся такий фольклор (мені крадькома колись переповів професор і письменник Арсен Іщук, який був свого часу студентом Миколи Зерова). Протягом кількох років (рубіж 20—30–х.) професору Зерову дорікали, що в його лекціях немає зв’язку із сучасністю, зокрема з ідеями марксизму–ленінізму. Зеров, зайшовши відтак в аудиторію, глянув на портрет на стіні і проказав: «Це, шановні студенти, Карл Маркс; кажуть, був чудовий економіст; а наша сьогоднішня тема звучить так: «Від Куліша до Винниченка»...