Після того, як стараннями влади радіо «Континент» нарешті замовкло (спроби заткнути рота маленькій, але гордій радіостанції противники «розгулу демократії» чинили вже не раз), українські слухачі фактично втратили можливість слухати на FM-хвилях «ворожі» голоси — «Свободу», Бі-Бі-Сі, «Німецьку хвилю» тощо. А директор багатостраждального радіо Сергій Шолох тепер змушений переховуватися від переслідувань за кордоном. Бо, як з'ясувалося, перед припиненням трансляції «Континенту» пан Шолох відмовився перейти на інших бік барикад... Про погрози, які спонукали його залишити Україну, Сергій детально розповів в інтерв'ю «УМ», надісланому електронною поштою.

П’ятничне голосування за перше читання закону про вибори народних депутатів (262 голоси «за», «проти» — лише 7; частина мажоритарників-більшовиків, «Наша Україна» і БЮТі висловили протест, витягнувши картки) — це лише прелюдія. До великої і трагічної вистави під назвою «вибори по-українськи». Дехто вважає рішення депутатів перемогою сил, які прагнуть прозорості політичних процесів, і виборів зокрема. Інші радіють, що усунуто перший небезпечний камінчик з-під колеса політичної реформи ім. Кучми. Треті полізли рукою у слоїк із доларами і, озираючись, перераховують — чи вистачить їх, щоб потрапити до Верховної Ради за умови зниження виборчого «порога» до 3 відсотків.

Майже сім років Микола Горинь був поза політичною діяльністю. Після того як у 1996 році залишив посаду голови Львівської області, працював спочатку начальником Західної регіональної митниці, а незадовго до виходу на пенсію — заступником начальника ЗРМ. Зараз наймолодший із родини братів-дисидентів Горинів повернувся до активної політичної, чи, як сам він говорить, громадської діяльності. Відновив своє членство у Народному русі України. Водночас його затверджено координатором представництва блоку «Наша Україна» в місті Львiв.

Так звана «українська влада» на чолі з Леонідом Кучмою полюбляє, як і в роки своєї молодості, відзначати «визволення» від німецьких окупантів українських міст і сіл Червоною армією. Якщо поглянути на Європу, то там таких дат уже давно не святкують, а вшановують лише своїх героїв, а не окупантів. Саме українських, а не чужих героїв вшанували на Рівненщині.

Події навколо зірваного в Донецьку наприкінці жовтня минулого року з'їзду «Нашої України» самі мешканці краю розцінюють по-різному. Одні вважають, що влада тоді продемонструвала свою силу. Інші — слабкість. Ще інші — дурість. А ось гості області, яким теж доводиться ближче знайомитися з методами роботи місцевих керівників, все частіше зізнаються, що у психологічному плані вони почуваються так, ніби побували не в одній з областей держави, а в... Північній Кореї. Тому поле діяльності тут для опозиції навіть не широке, а широченне, а роботи взагалі — непочатий край. Хоча ні, таки вже початий. А ось як саме і за яких умов вдається це робити, розповідає керівник донецького регіонального штабу «Нашої України» та обласної організації «За Україну! За Ющенка!» Павло ЖОВНІРЕНКО.

Комітет виборців України давно став невід’ємною частиною поняття «народне волевиявлення» — починаючи з референдуму і закінчуючи виборами мера провінційного містечка. Активістів цієї недержавної організації складно не помітити на виборах: вони виступають у пресі, проводять акції, в день голосування «патрулюють» на дільничних комісіях, а у виборче «міжсезоння» працюють над вдосконаленням електорального законодавства та «моніторять» окремих представників влади. Всюдисущість КВУ, зізнався голова правління організації Ігор Попов, забезпечується у доволі дивний, проте ефективний спосіб. Рiч у тiм, що, за українським законодавством, громадська організація не може бути спостерігачем на виборах. Але доступ до виборчих дільниць мають журналісти. Тому на минулих парламентських виборах посвідчення газети «Точка зору» (це видання КВУ) мало аж... дві тисячі осіб! Це, зауважив Попов, «тягнуло» на кілька рядків у Книзі Гіннесса, проте Комітет виборців пізно про це здогадався.

У суботу, 27 лютого, 943 голосами «за» при одному «проти» й двох «утримався» ІV позачерговий надзвичайний з'їзд Національної спілки письменників України підтвердив повноваження голови Спілки Володимира Яворівського і всіх керівних органів НСПУ, обраних на минулому з'їзді. А проти «законної» голови Наталі Околітенко, легітимність якої двічі «підтверджував» Святошинський районний суд, вуличне зібрання літераторів запропонувало порушити кримінальну справу.

Бюджет-2004, який ущент розкритикувала опозиція і за який обома руками вболівала парламентська «більшість», найбільше вдарив по найменш захищених верствах населення. Спочатку уряд Януковича, всупереч раніше ухваленому Верховною Радою закону, відняв у них щонайменше по 32 гривні місячних прибутків, урізавши на цю суму підняття мінімальної зарплати. Потім той же Кабмін наклав ПДВ на товари з серії «предметів розкошу», серед яких виявилися життєво необхідні ліки, памперси та предмети гігієни. Наступною несподіванкою стало запровадження акцизу на спирт, який використовується для виготовлення медичних препаратів. До речі, механізм обрахування цього акцизу і досі не відпрацьований. Щоправда, потім Кабмін таки схаменувся й призупинив дію деяких особливо маразматичних «нововведень», однак чи надовго? Зарадити халепі може тільки ухвалений парламентом Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку із прийняттям Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік», відомий як законопроект № 4000-1. Цим документом депутати спробували виправити «ляпи» урядовців та «більшовиків», котрі спершу на догоду Банковій похапцем понатискали кнопки «за», а потім з'ясували, що після голосування за такий бюджет уже не зможуть без ризику для власного здоров'я з'явитися на очі виборцям.

Важка, майже непосильна ноша лягла на плечі чотирнадцяти звичайних громадян України та одного Сергія Ківалова, якого, з огляду на його популярність, назвати «звичайною» людиною язик не повертається. Адже першим завданням свіжопризначеного складу Центрвиборчкому — бо йдеться саме про нього — стане проведення президентських виборів, а зробити це «демократично, на прозорій і законній основі» в цій країні дуже й дуже складно. Настільки складно, що це визнав навіть сам голова ЦВК пан Ківалов.

Протистояння у Львівській обласній раді між депутатськими групами «Наша Україна» та «Соціальна справедливість» (в народі «СС»), яка вимагає відставки «нашоукраїнського» голови ради Михайла Сендака, досягло критичної межі. Зумовлено це тим, що лідери «СС» стверджують, ніби вже зібрали необхідні дві третини депутатських підписів для гарантованої відставки Сендака. Тим часом «нашоукраїнці», зокрема перший заступник голови облради Ігор Держко, вважають такі заяви опонентів звичайним блефом, без якого не може обійтися жодна політична боротьба. Непрямим підтвердженням цього є факт, що досі «СС», яку очолює тепер уже столичний податківець Сергій Медведчук, не пред’явила списку депутатів-підписантів.