Від сьогодні в київській підземці ні кияни, ні туристи більше не почують вже звичний за три місяці голос американця Ентоні Нокса, який озвучував потрібну станцію англійською мовою. Причина — закінчення контракту, пояснюють у Київському метрополітені.

«Бабуся» сколихнула Україну. Як уже повідомляла «УМ», Дніпродзержинськ привернув увагу всієї України дотепним білбордом із зображенням бабусі у хустці з котом та підписом: «Взнала, що внук голосував за «Регіони», — переписала хату на кота». Владу це зачепило за живе. Тим паче, раніше на цьому місці мало не впродовж року красувалося зображення нинішнього офіційного кандидата в народні депутати від Партії регіонів Костянтина Гузенка. Отож комунальники на в’їзді до міста спершу замалювали верхню частину плаката, а потім і взагалі все ліквідували.

Також ЗМІ повідомили, що директорка відомої у Дніпродзержинську рекламної агенції «Апельсин», якій нібито належить скандальний носій, після пережитих потрясінь опинилася в лікарні.

Коли кореспондент «УМ» спробував перевірити цю інформацію безпосередньо на місці, ніякого «Апельсина» за вказаною в інтернеті адресою не виявив. Проте зміг поспілкуватися по мобільному телефону з пані, яка зазначила, що власницею цього щита є не рекламна агенція, а вона особисто. Пояснювати причини раптового зникнення «бабусі з котом» жінка категорично не побажала, запевнивши, що на таку тему ніхто з журналістом не говоритиме взагалі. Але вона не мала рації.

Поки «регіональна» російська крокує країною, у Києві під Українським домом люди досі протестують проти вже підписаного Президентом закону Колесніченка—Ківалова. Навіть без надії на те, що хтось тепер зможе його скасувати — просто щоб показати: в Україні є люди, яким болить доля мови, народу і цієї байдужої до простих людей держави.

Ставлення до еротичної тематики в мистецтві завжди було неоднозначним. Хоча спільний вердикт як прихильників, так і противників оголеної натури завжди звучав так: якщо це талановито — має право на життя. 73–річний художник Юрій Логвин малює оголену натуру з 15 років. І вважає, що поштовхом до цього стали принципи життя, яким його навчали мама і бабуся.

Наприкінці минулого року несподівано вийшло друге видання збірки Сергія Жадана «Ефіопія» (Х.: Фоліо). Дивина в тому, що книжка з’явилася бюджетним коштом за програмою «Українська книга», раніше знаною як «Випуск соціально значущих видань». Наповнення бібліотек поезією (як і прозою також) не є пріоритетом цієї держпрограми. Тож одразу виникають запитання: чому з усієї сучасної поезії — саме Жадан? І чи він один здатний представляти у масових книгозбірнях усю нинішню українську літературу? Але хай би як там було, наявність творів С.Жадана у публічних бібліотеках — добре. А ще чиновники несамохіть визнали, що цей письменник таки належить до «соціально значущих».

У мережі інтернет з’явився веб–ресурс «Майдан–моніторинг», на який «зливатимуть» задокументовані, тобто з фото– і відео­–зйомкою, скарги про порушення Закону «Про вибори». Передвиборча ініціатива належить Громадському інформаційно–методичному центру «Всесвіт», фінансує проект соросівський фонд «Відро­дження».

Невже є люди, які досі ностальгують за СРСР? Виявляється, є. Один такий чоловік — 65–річний полковник Микола Нестеренко — живе на Черкащині в селі Будище. Просто у власному обійсті він створив музей радянської символіки, де зібрав близько чотирьох тисяч експонатів. Найбільшим із них є триметровий пам’ятник Леніну, що височить на подвір’ї. Микола Васильович більше тридцяти років свого життя віддав армії і закінчив службу на посаді командира 141–ї зенітної ракетно–артилерійської дивізії в Черкасах. Вісім років тому він купив хату в селі неподалік обласного центру і тут оселився. «Такого домашнього музею в Україні ніде більше немає», — каже «УМ» Микола Нестеренко, який гостинно зустрічає нас біля входу до свого двору в червоній футболці з емблемою герба СРСР.

Нинішньої ночі в наших лісах має розквітнути червоно–вогняна квітка папороті. З давніх–давен нею намагалися заволодіти різні сміливці. Адже вважалося: той, хто знайде те диво, розумітиме мову тварин і дерев, а також зможе знайти будь–який скарб. Ось і цьогоріч ми знову віритимемо в цю красиву легенду, хоча й не підемо до лісу на пошуки вогняної квітки, адже ще зі шкільного курсу ботаніки знаємо — папороть не цвіте. Навіть у таку чарівну ніч, як сьогоднішня.

На хвилі Євро­2012 тема спорту цікава навіть тим, кого вона ніколи не зачіпала. Оскільки футбол й інші види спорту приходять до нас у більшості випадків через екрани телевізорів, це гарний привід поговорити про те, наскільки професійними є спеціалізовані трансляції й проекти на вітчизняному ТБ. Своїми думками з приводу ділиться Валентин Щербачов, заслужений журналіст України і майстер спорту.