Оскільки Україна для українців (у політичному сенсі, звичайно, а не етнічному) залишається напівдержавою, принаймні чимсь недовершеним, недорозвиненим і неповноцінним, то я би означив два рівні національної ідеї.
Перший — це базова, розгорнута в історичному тривалому часі, далекосяжна ідея (мрія) створення багатої, сильної, з власним національним обличчям, демократичної держави Україна. Оскільки ця, мила серцю кожного громадянина України, думка жорстоко скомпрометована сьогоднішньою президентською владою — вона не здатна стати продуктивною, не може об'єднати націю, консолідувати її. Через те сьогодні це лише мрія окремих непохитних патріотів.

Дивина, та й годі: політична реформа після 8 квітня фактично зникла з екранів телевізорів. Якщо в попередні дні ця тема, безперечно, значилася в «темниках» як «важлива й актуальна», центральні канали робили прямі включення з так званого всеукраїнського громадянського форуму на підтримку змін Конституції, про це ж безперервно бубоніли в телесинхронах металурги й учителі, доярки й гінекологи, редактори новин чекали голосування у Верховній Раді як вінця процесу, започаткованого мудрим Президентом і підштовхуваного його вірним канцеляристом, то після четверга — наче заціпило.

Екватор перебування на посаді міського голови Львова Любомира Буняка видався надзвичайно спекотним. Опоненти постійно підливають олії у вогонь, нагадуючи мерові його виборчу програму, в якій кандидат Буняк брався вирішити дуже болючу для львів'ян проблему водопостачання саме до середини свого мерського терміну. І хоча два роки тому повірити у цілодобову подачу води у Львові міг тільки невиправний оптиміст, але сьогодні міському голові можна закинути й це. А тут ще й підвищення цін на воду, яке запропонував міськвиконком і проти якого виступають депутати міськради та місцеві профспілки. З цієї теми й почалася наша розмова з Любомиром Буняком.

Наприкінці березня виповнилося півтора року з часу призначення Івана Різака головою Закарпатської обласної держадміністрації. Ніби невеликий час. Але в новітній історії Закарпаття період правління Різака буде виділений окремо — ніколи ще область за роки незалежності не зазнавала такої брутальності. «Різаківщина» стала синонімом усього того, чого ми хочемо позбутися ще з радянських часів.

У ситуації з наїздами податкової на Тернопільську міськраду нарешті почала торжествувати справедливість. Обласна прокуратура зобов'язала податкову закрити кримінальну справу проти посадових осіб міськради в тій частині, що стосується несплати ПДВ при продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення, повернути відповідні документи, вилучені під час обшуків, та припинити будь-які зустрічні перевірки та документальні ревізії, що мають відношення до порушеної кримінальної справи. Яка, до речі, ще «висить» над опальною Тернопільською міськрадою у частині несплати ПДВ за надання земельних ділянок в оренду.

Коваль коня кує, а жаба лапу підставляє — саме такі асоціації на тлі політичних процесів в Україні викликає діяльність Дмитра Корчинського з купкою «братчиків». Щодо телевізійних шоу, то, напевне, і пацієнтам психлікарень, якщо їм дозволяють дивитися телевізор, стала очевидною «генеральна лінія», замовлення з одного керівного центру. Однак із наближенням президентських виборів у «Проте» можуть перетворитися всі засоби масової інформації, які працюють «під патронатом» «чуків і геків». І як бути тоді? Адже санітарів на всіх не вистачить, а психіатри будуть просто не спроможні впоратися з жертвами телеагресії.

До вівторка останній сніг у Львові розтанув, і з-під снігу зійшли... ні, не молоді паростки цьогорічної травички, а листівки. «Захисти демократію!» — закликали вони звідусіль — з кожної стіни, де ще лишалося хоч трохи місця, щоб притулити лист паперу невеликого формату. Від тих, хто прагнув захистити демократію та відчував у собі бажання відгукнутися на цей заклик, вимагалося одне: прийти у вівторок зранку під стіни обласної ради та взяти участь у пікеті на підтримку голови облради Михайла Сендака. Втім це дещо звужене завдання: йшлося, звичайно, не про одну особу, а про пошук виходу з тієї ситуації, яка склалася з вини «есдепеушної» фракції Львівоблради з пишною та претензійною назвою «Соціальна справедливість».

«Смерть» мажоритарної системи й перехід на стовідсоткову «пропорційку» — це саме те, про що вже кілька років мріють опозиційні політичні сили. Тому, природно, поведінка «Нашої України» та Блоку Тимошенко, які всіма силами намагалися завадити ухваленню закону про вибори народних депутатів, де йдеться саме про обрання парламентаріїв суто за партійними списками, багатьох прихильників опозиції дещо здивувала. Насправді ж усе дуже просто й логічно. «Зараз пропорційна система — це передумова для конституційної реформи.

Скандали навколо бізнесмена Костянтина Григоришина є прикладом того, як в Україні не на словах, а насправді діють принципи рівної й прозорої конкуренції та як методом тупої сили здобувають собі «преференції» ті сили, котрі мають свою руку на Банковій. Приклад Григоришина показовий ще й тому, що цей підприємець не є опозиціонером у звичному для нашої політики розумінні — він має в Україні свої бізнес-інтереси, свого часу був партнером нинішніх чільних есдеків на енергетичному ринку, але з тріском розірвав із ними стосунки і вже тривалий час пожинає плоди цього розриву.

Попри те, що вище керівництво України (зокрема Президент) називало січневу резолюцію Парламентської резолюції Ради Європи не обов'язковою для виконання рекомендацією, протягом останніх місяців влада багато в чому пішла назустріч вимогам ПАРЄ: політреформатори відмовилися від організації президентських виборів у парламенті, гарант нарешті оголосив список нових членів ЦВК тощо. Звісно, у цих рішеннях були свої політичні інтереси влади, тоді як, скажімо, проблеми з наступом на демократію в Мукачеві лише ускладнилися, додалося головного болю й у незалежних ЗМІ. Але, що б там не говорили про «божевільних старушенцій» (так деякі виконавці «темників» називали доповідачів Моніторингового комітету ПАРЄ Ханне Северінсен і Ренату Вольвенд), саме після гарячих січневих дебатів у Страсбурзі влада почала бiльше зважати на те, як її дії виглядають із Заходу.