Однією з найважливіших чеснот театру завжди було вміння дивувати. Очевидно, цей факт «франківці» взяли за точку відліку нового сезону, який розпочнеться в Українській драмі традиційним «Украденим щастям», виставою, що 21 вересня йтиме на цій сцені вже 310-й раз. Поява на прес-конференції театру Олега Скрипки здивувала навіть тих скептиків, які вважають Українську драму театром консервативним і не надто охочим до всіляких експериментів. «Будемо з Олегом робити «Наталку Полтавку», — пояснив художній керівник театру Богдан Ступка.

Единбурзький фестиваль сьогодні є безперечним еталоном для всіх, хто береться за проведення фестів у різних країнах. Багата історія, рівень, організація, жанри на будь-який смак, масовість по обидва боки рампи, атмосфера цілодобового свята, що не послаблюється протягом місяця — чеснот та досягнень у нього настільки багато, що навряд чи якийсь інший фестиваль найближчим часом зможе до них хоча б наблизитися.

На свою прес-конференцію заслужений артист України Андрій Данилко у найкращих зіркових традиціях запізнився на 35 хвилин. І навіть не вибачився. За нього це зробила ведуча «Мелорами» Ольга Горбачова, назвавши це запізнення невеличкою затримкою. Але якщо чесно, то журналісти, які в очікуванні сердилися й на непереконливі пояснення організаторів щодо пробок на дорогах радили виїжджати раніше, готові були чекати на появу артиста стільки, скільки було потрібно. Оскільки розрекламована прес-конференція була аж занадто спокусливо: Данилко веде успішну боротьбу з фактами порушення «двійниками» Закону України «Про авторське право та суміжні права» і вже виграв два суди.

“А мені казали, ти далеко”, — приязно всміхалася до колеги і партнера Валентина Шестопалова Лідія Яремчук. “Ну що ти, як можна пропустити збір трупи?” — галантно розкланювався той і вже гукав комусь, повернувшись у інший бік: “Вітю, ти гроші взяв? Ну на відкриття”. Розгледіти Вітю, який повідомив, що з цього приводу можна не хвилюватися, не вдалося. Бо підійшла одна з моїх найулюбленіших акторок — Наталка Ковязіна — і попросила пересісти на інше місце: “Вам же все одно, де сидіти. А я тут завжди сиджу, для мене це гарна прикмета”. Аналізувати вигоди саме цього крісла та дивуватися акторським упередженням я не стала — пересіла на інше. Все одно мені чи не все одно — це не мало жодного значення. Збір трупи буває раз на рік, для акторів це справді свято, і в цей день поважати їхні прохання треба особливо. Піднесено нарядні, вони із задоволенням чоломкалися один з одним, і в цій приязній атмосфері міф про те, що театр є тераріумом однодумців, сипався, наче картковий будиночок.

“А мені казали, ти далеко”, — приязно всміхалася до колеги і партнера Валентина Шестопалова Лідія Яремчук. “Ну що ти, як можна пропустити збір трупи?” — галантно розкланювався той і вже гукав комусь, повернувшись у інший бік: “Вітю, ти гроші взяв? Ну на відкриття”. Розгледіти Вітю, який повідомив, що з цього приводу можна не хвилюватися, не вдалося.

«А про що вистава?» — це питання після перегляду якоїсь прем'єри доводиться чути чи не найчастіше. Режисерські знахідки, жанр, гра акторів і сценічна перспектива проекту відходять на другий план, який, зізнаймося, часто цікавить винятково фахівців. Однозначно визначити, про що ж вистава «Про мишей і людей», прем'єра якої відбулася минулого тижня, напевно, неможливо. Вона — про наше життя. Про мрії, які не збуваються, про знедолених, що як не стараються, а все не можуть виборсатися зі злиднів. Про те, що гроші не гарантують душевного спокою. Про кохання, яке продовжує свою непримиренну суперечку з логікою та раціональністю світу. Про дружбу. Велику. Таку, коли заради друга піднімаєш руку на цього ж друга. Про рідну землю, любов до якої людина, навіть не усвідомлюючи цього, плекає на генному рівні. А також про те, що чужого горя не буває, адже всі ми мешкаємо на одній планеті, і, як казали класики марксизму-ленінізму, жити в суспільстві й бути вільним від суспільства — це нонсенс.

Отже, перша ластівка активної культурно-мистецької осені красивим і довгоочікуваним піруетом перекреслила літнє затишшя: 24-27 серпня на сцені театру імені Лесі Українки відбудеться прем'єра вистави «Про людей і мишей», яку театралам презентує театральна компанія «Бенюк та Хостікоєв». Режисер спектаклю — Віталій Малахов, художник-постановник — Сергій Шевцов, автор оригінальної музики — Іван Небесний, продюсери проекту — Мирослав Гринишин та Богдан Бенюк. А про тих, хто вийде на сцену, можна сказати напевне — безумовні професіонали й всенародні улюбленці: Анатолій Хостікоєв, Богдан Бенюк, Наталя Сумська, Євген Паперний, Володимир Нечипоренко, Володимир Абазопуло, Сергій Бойко та інші. Попередньо автори проекту наголошували на соціальному аспекті цієї вистави. Власне, «прочитувався» він у романі Джона Стейнбека від першої до останньої фрази. Двоє друзів-невдах Ленні та Джон — друзі та куми в житті Богдан Бенюк та Анатолій Хостікоєв — мандрують Диким Заходом, перебиваючись випадковими заробітками і мріючи про власне господарство. Маршрут цей, сповнений небезпечних поворотів, трагічних подій та розчарувань, лише віддаляв їх від домівки, але не наближав до омріяного душевного та побутового комфорту, до мрії, заради якої вони й вирушили у цей шлях і яка насправді була красивим міражем. Вони втратили все, навіть один одного.

Ця найгучніша та найочікуваніша у Європі театральна імпреза для мільйонів театралів давно стала невід'ємною частиною вистиглого серпня. Фестиваль, що занесений до Книги рекордів Гіннесса як найбільший у світі, свою історію веде з далекого 1947 року, впевнено наближаючись до чергового солідного ювілею. При цьому йому, незважаючи на вік, вдається тримати інтригу, бути на часі, дивувати й тішити. Грандіозному святковому дійству тісно на сценічних майданчиках Единбурга, а тому воно, як правило, виливається на вулиці адміністративної столиці Шотландії, де протягом трьох тижнів у режимі майже цілодобовому відбуваються концерти камерної, оркестрової, вокальної музики, оперні, драматичні, балетні постановки.

У дитинстві метр світового кіно дивував своїми надзвичайними фантазіями. Він писав фантастичні оповідання й не забував застосовувати свої ідеї та придумки на практиці: одного разу разом з друзями зробив діючу катапульту, а потім — невеличкий підводний апарат, щоб послати в ньому подорожувати по дну річки нещасне мишеня... Можна лише собі уявити, скільки клопоту мали з ним батьки та вчителі. І, напевне, таки проявляли тоді вищий педагогічний пілотаж, оскільки не відбили у Джеймса Камерона бажання бути сміливим у своїх мріях, вчинках, творчості. Одинадцять «Оскарів» отримав один лише його «Титанік» — результат фантастичний, результат, на який спроможна людина не лише талановита, а й здатна вірити в абсолютний тріумф, тоді як для інших він назавжди залишиться нездійсненною мрією.

Нещодавня епопея з відміною пільг для видавців змусила останніх вдаватися не просто до радикальних методів протесту, а навіть до відвертого епатажу. Аби привернути увагу громадськості до тих дивних законів, логіку яких пояснити неможливо в принципі. Кілька таких акцій зініціювали письменники Дмитро та Віталій Капранови, що очолюють видавництво «Джерела». Саме з їх подачі біля Кабміну був засмажений символічний шашлик, який брати приготували на багатті з книжок, та озвучений проект закону, що зобов'язував держслужбовців підвищувати свій культурний рівень: читати книжки, відвідувати вистави, концерти українських артистів тощо. Наразі видавці пільги собі повернули, хоча ідеальною ситуацію у цій галузі, звісно ж , не назвеш. Боротьба триває — життя продовжується.