Не знаю, дорогий читачу, що ви згадуєте, коли чуєте слово «школа», а в моїй пам’яті зринає, на жаль, уже далеке дитинство, цікаві чи, навпаки, нудні–пренудні уроки й домашні завдання, друзі й учителі, футбол, усіляке баловство, перше кохання... Зрештою, грецьке слово «схоле», від якого походить наше «школа», крім «навчання», означає ще й «дозвілля». Та, мабуть, найперша моя асоціація — книжки. Я страшенно любив читати й читав усе поспіль, від детективів і пригод до якоїсь перекладної наукової книжки про шпигунську діяльність абвера під час Другої світової війни. Одного разу прочитав навіть посібник iз крою та шиття. Правда, то мене лихий попутав. Я ще малий був. Узяв у матусі троячку й пішов купувати книжки. Подивився на нижніх поличках — нічого цікавого. Коли глядь — високо–високо вгорі стоїть якась здоровенна книженція в картатій обкладинці, а на ній написано ніби як «Кріт та життя». Нічого собі! — думаю. Що то може бути? Кажу: «Тьотю, дайте мені, будь ласка, он оту книжку!». І вже коли книжка опинилась у руках, то я зрозумів, що став жертвою власного верхоглядства. Бо насправді вона називалась «Крій та шиття». Але, як справжній чоловік, визнати свою помилку я не схотів і потяг ту книжку додому...

Прикро, та в рідних Харківцях (саме в цьому селі тодішнього Лохвицького по­віту 2 березня 1882 року за новим стилем народився митець слова, тут і похований) усе обмежиться скромним шкільним заходом. Запрошувати сюди гостей сьогодні просто соромно. Передовсім тому, що головний осередок пам’яті відомого земляка — збудований у 1970 році на місці, де стояла хата батьків письменника, літературно–меморіальний музей — перебуває в передаварійному стані. Як повідомила «УМ» його директорка і єдина працівниця Лариса Яковенко, котра, до речі, працює на 0,75 ставки, музей функціонує, та під час екскурсій вона боїться, щоб гостям нічого не впало на голову й під ними не провалилася підлога. Адже тут немає опалення, дах затікає, підлога «гнила». За словами начальника районного відділу культури Едуарда Чавдара, навіть один із кутів будинку «відійшов», що загрожує обвалом стін, — будiвля давно потребує капітального ремонту.

Сьогодні в Театрі імені Франка — прем’єра вистави «Жона є жона». Попередньо цей проект планувався як антреприза за участю Ольги Сумської, але не склалося зі спонсором, і ось тепер цей спектакль «пропишеться» в афіші Української драми. У головних ролях — Богдан Бенюк, Поліна Лазова, Анжеліка Савченко, Дмитро Ступка... Чехов українською — для нашого театру це взагалі не дуже типово, Чехов не стільки драматург, як прозаїк — і поготів... Майбутнім глядачам режисер Валентин Козьменко–Делінде обіцяє показати «епоху Чехова, яка охоплює кінець бароко і початок модерну», а найцікавішим для себе у цій роботі називає позачасовість сюжетів письменника.

Співробітники спецпідрозділу СБУ «Альфа» затримали в ході операції в центрі Одеси громадянина Росії, підозрюваного в організації теракту. Затримання відбулося ще минулої суботи, але окремі подробиці у спецслужбі повідомили лише позавчора увечері. Сама операція тривала трохи більше години. Правоохоронці заблокували кілька кварталів, не даючи цивільним перехожим потрапити на огороджену територію. Затримання сталося без єдиного пострілу в одній з орендованих підозрюваним квартир, що розташована на першому поверсі двоповерхового будинку за адресою: Базарна, 86.

Наша футзальна збірна, попри скромний статус внутрішнього чемпіонату, на міжнародній арені демонструє хороші результати. На семи попередніх єврофорумах «синьо–жовті» двічі вигравали «срібло», одного разу ставали четвертими. Власне, це найсильніша команда з усіх збірних України, що представляють ігрові види спорту. Цього тижня на чемпіонаті Європи в Хорватії наші хлопці обмежилися чвертьфіналом, як і на попередньому ЧЄ–2010. Це сприймається як невдача, хоча, скажімо, для збірної з «великого» футболу потрапляння в таку стадію змагань було б неабияким звершенням.

«Мені було так погано в житті, мабуть, лише один раз, коли помирала мама, — каже Валентина Матвєєва. — Оце відчуття безвиході...» У стан безвиході наприкінці грудня 2011 року її поставила рідна держава: суд ухвалив рішення стягнути з безробітної всі кошти, отримані нею від Сумського міського центру зайнятості — 20 704 грн. 95 коп.

Більшість громадян України, які врятувалися під час катастрофи судна Costa Concordia, дісталися рідних домівок. Учора прилетіли на Батьківщину двоє туристів, а у вихідні — найчисельніша група, 27 осіб. В аеропорту «Бориспіль» українців, що прибували кількома рейсами, зустрічали дипломати, представники МНС, а також лікарі, зокрема й психологи. Туристи прилетіли без речей та документів: консульство нашої країни в Італії видало їм свідоцтва про повернення в Україну, оскільки у врятованих не було ніяких документів. За словами речника МЗС Олександра Дікусарова, за сприяння посольства в Італії 14 січня (надвечір того дня, коли сталася трагедія) всі українці були розміщені у готелі.

Ібіца у сприйнятті пересічного українського туриста — це шалений космополітичний острів десь між Європою й Африкою. Територія літньої спеки, призначена для полчищ «безбашенної» молоді, клубної музики, дискотек, сексу, випивки й наркотиків на пляжах. Щось на зразок нашого кримського «Казантипу», тільки у всеєвропейському масштабі. При ближчому знайомстві виявляється, що в такому сприйнятті — лише частина правди. Масова уява гіперболізує «шалені» якості Ібіци і не помічає інших.

Ми побували на Ібіці перед Новим роком. О цій порі знамениті клуби й ресторани зачинені. Натовпів і дискотек — катма. Зате є краса природи, морська синява, домашній затишок міжсезоння, низькі ціни. Є простір і час для знайомства з «нерозкрученими» принадами Ібіци. Саме про них ми й поділимося враженнями, почавши з того, що тепер із Києва до Ібіци можна дістатися навіть за 25–30 євро — двома лоукостовими компаніями з пересадкою.

Відомий російський письменник Віктор Пєлєвін недаремно був проігнорований членами журі однієї з тамтешніх поважних премій, які обирали «книжку десятиліття». Не в останню чергу через те, що, видаючи у двотисячних роках мало не по роману щороку, він усе одно залишається співцем дев’яностих. І не лише тому, що найкращі тексти Пєлєвіна на кшталт «Життя комах» або «Чапаєва і пустоти» належать до цього періоду, просто у майбутньому його радянський світогляд мало змінився, незважаючи на «технічні» новинки письма.