Мешканці сіл добре знають, якою «зброєю масового ураження» володіє тхір. Коли залазить до курника, насамперед, клятий, наповнює приміщення нестерпним смородом. А потім курей, які після такої «газової атаки» просто чманіють і не чинять опору, можна забирати разом із курником...
Уже не секрет, що тактичні прийоми отого хижака активно використовує й нинішня владна пропаганда, від якої вже чманіють наші співвітчизники. І тому й не дивно, що на тлі мізерних надбавок до пенсій та різкого збільшення цін на хліб, житлово-комунальні послуги та пальне до столиці вже потяглися вдячні пенсіонери, аби презентувати керівникові уряду відро полуниць. Не знаю, кому як, а авторці цих рядків особисто доводилося чути від одноліток тієї жінки з Луганщини про наміри використати відро у присутності Прем'єра по-іншому. Утім, то вже крайність. Тим більше, що існує інший підхід — протиставити владній пропаганді із нестерпним запахом постійне елементарне «провітрювання» території. Адже співвітчизники, особливо в сільській місцевості, просто приречені отримувати однобоку інформацію тільки із підконтрольних владі ЗМІ. І тому на зустрічах з народними депутатами від опозиції прагнуть отримати бодай ковток свіжої інформації про реальний стан справ у державі.

Посада голови Бюджетного комітету у Верховній Раді котирувалася завжди. А напередодні, ймовірно, найважливіших в історії України виборів можливість контролювати розподіл коштів з держбюджету набуває особливої ваги. Бо спокуса «запустити» державні кошти у виборчий фонд кандидата від влади занадто велика, а небажання «світити» цей процес перед потенційними виборцями — ще більше. Особливо тоді, коли політичні опоненти з «Нашої України» вже «спіймали за руку» уряд, який «роздерибанив» близько 10 мільярдів «тіньових» гривень. Не дивно, що в таких умовах до Петра Порошенка, якому випало щастя (або нещастя, з огляду на той шалений тиск, якого зазнає іменитий підприємець після переходу в опозицію) очолювати «найдорожчий» парламентський комітет, прикута особлива увага. Тим паче що в разі перемоги на виборах Віктора Ющенка Петру Олексійовичу, який у 2002-му очолював виборчий штаб «Нашої України», пророчать вельми солідну посаду в Кабінеті Міністрів. Щоправда, сам Порошенко від кар'єрної зацікавленості у результатах «великих перегонів»-2004 відхрещується і запевняє, що готовий пожертвувати всім заради того, щоб його діти жили у заможній, розвиненій і демократичній державі.

Стандарти «напівдемократії» в українському виборчому процесі фактично визнані нормою: позавчора Центральна виборча комісія підтвердила результати довиборів у 136-му окрузі, відмовившись таким чином задовольнити скаргу кандидата в народні депутати Володимира Рондіна.

«Сьогодні не тільки Мукачів перетворився на Палермо (столицю сицилійської мафії. — Ред.) — сьогодні вся Україна там, де відбуваються виборчі перегони, перетворилася в суцільне Палермо». Саме так оцінює ситуацію Уповноважена Верховної Ради України з прав людини Ніна Карпачова.
Голова парламентської комісії Олександр Зінченко у своєму виступі перед Верховною Радою спеціально зауважив, що мукачівські події виявили новітні технології фальсифікації виборчого процесу, з'явилася «власна українська виборча арифметика»: «Це тоді, коли абсолютно не важливо, як проголосували громадяни, а необхідний результат відомий наперед». На жаль, про цю небезпеку заговорили тільки зараз, коли знахабніла злочинність практично взяла владу у свої руки. Однак така «виборча арифметика» широко застосовувалася і раніше, зокрема у скандальній історії з підбиттям результатів голосування під час виборів до парламенту в Лозівському одномандатному виборчому окрузі № 180 Харківської області.

Президентська виборча кампанія, яка стартує з 2 липня, залишає все менше часу для роздумів політикам, які, як студенти, звикли відкладати найважливішу роботу на останню ніч. Усвідомлюючи, що чекати більше нікуди, блок Віктора Ющенка впритул підійшов до найголовнішого — підписання угоди про коаліцію демократичних сил. Як стверджує народний депутат Юрій Костенко, голова Української народної партії та перший заступник голови фракції, «Наша Україна» повністю узгодила принципи та формат коаліційної співпраці з Блоком Юлії Тимошенко і продовжує аналогічні переговори з соціалістами. Чи виллється це в стійку дружбу і співробітництво в рамках «двійки» чи навіть «трійки», коли угода може бути підписана, чи поповнять ряди «Нашої України» нові депутати — це ми вирішили з'ясувати у Юрія Івановича детальніше.

Правдивого політика можна порівняти з новозеландським папугою какапо — кілька цих надзвичайно рідкісних птахів у природі нібито ще існує, але їх майже ніхто ніколи не бачить. Олександра Волкова, на відміну від непомітного на тлі тропічної рослинності нелітаючого папуги, не побачити складно, хоча колишній «директор-розпорядник» Верховної Ради, за його словами, завжди каже тільки правду. Цей масивний у прямому сенсі слова нардеп завжди на виду і завжди в центрі уваги журналістів, які за те й люблять Олександра Михайловича, що від нього можна почути ТАКЕ, чого при тверезому розумі не скаже жоден інший політичний діяч. І йдеться не лише про слова, які на письмі прийнято позначати трикрапками, хоча без «міцного слівця» не обходиться фактично жодне його інтерв'ю. Звісно, до Волкова можна ставитися по-різному, але особисто поспілкувавшись із парламентським «важковаговиком», який не звик лицемірити й відмовлятися від старих друзів, його мимоволі починають поважати навіть найзатятіші опоненти.

Дарма Геннадій Васильєв побоявся, тобто не зміг прийти перед ясні очі народних депутатів і особисто зачитати їм інформацію про активні дії Генпрокуратури щодо розслідування подій у Мукачеві. Парламентарії не змогли не те що звільнити керівника ГПУ з посади, а навіть поставити на голосування відповідну постанову, внесену головою парламентського Комітету з питань державного самоврядування Анатолієм Матвієнком.

Генеральний прокурор, особливо якщо його ім'я Геннадій Васильєв, — особа дуже заклопотана. Настільки, що через надмірну зайнятість не має часу навіть прийняти запрошення своїх колишніх колег по парламенту й особисто завітати до Верховної Ради з інформацією щодо виборчих подій у Мукачеві. Але, вочевидь, пам'ятаючи про своє депутатське минуле, зовсім зневажити парламентаріїв екс-нардеп Васильєв не міг (тим паче, що ВР може його й відставити), і таки приділив їм якусь годину в своєму напруженому генпрокурорському графіку. Щоправда, замість конструктивного діалогу з головою ГП законодавцям довелося обмежитися заочним заслуховуванням його натхненного монологу в телесюжетах: у вівторок увечері Геннадій Андрійович присвятив народним обранцям цілу прес-конференцію.

Смерть ректора Ужгородського національного університету Володимира Сливки вразила бувале в бувальцях Закарпаття. З цього шоку, схоже, область не скоро зможе вибратися. Адже пішов із життя один iз найавторитетніших та найвпливовіших закарпатців. Пішов так трагічно і загадково, як ще ніхто на Закарпатті не вмирав з людей його рівня і становища.
Не встигла звістка облетіти минулого тижня область, як прокурор видав уже «крилату» фразу: «Так, ніж у серці, але говорити про вбивство підстав нема». Але хто повірить нашим правоохоронцям після мукачівських подій? Чим гучніше вони рапортують про самогубство, тим більше народ їм не вірить.

Наша влада добре знає, що таке вулиця. Якщо не сказати більше — боїться її. Коридорами Банкової, мов батько Гамлета, до цього часу ходить привид грузинської «революції троянд». Вогонь революції, між іншим, спалахнув після того, як було сфальсифіковано результати парламентських виборів. У нас теж незабаром будуть «перегони». Судячи з того, як проводився підрахунок голосів у Мукачеві, влада не надто гидує застосувати на них дідівський метод арифметичної «абракадабри». Тому, подібно до Грузії, в Україні теж може спалахнути вогнище «вуличного» обурення.