«Українська правда» — найвідоміше політичне інтернет-видання України, що відзначається неабиякою опозиційністю стосовно влади ще з часів редактора Гії Гонгадзе, — з 25 червня до 1 липня друкувало частини політтехнологічної «епопеї» під умовною назвою «Третій термін Кучми. Як це повинно було бути». Ідеться про унікальний за своїм змістом документ — аналітичну записку зі сценарієм обрання нашого дорогого Леоніда Даниловича на третій термін, запропонований російськими політтехнологами. Власне, роль останніх в українській політиці переоцінити важко. Мабуть, не буде перебільшенням сказати, що більшість кроків Банкової відбувається у відповідності до подібних «сценаріїв». Але цей варто все ж виділити окремо, адже його наповнення передбачало не якісь там виборчі трюки та медіа-кампанії, свідками яких ми були два роки, рік тому і є зараз. План обiцяв маніпуляцію не окремими політиками чи суспільними групами, а всією країною, і полягав у створенні справді небувалої для нової України за своїм розмахом кризової ситуації. Результатом мав стати всеукраїнський хаос, що складався б із політичної, управлінської, продуктової, релігійної та міжнаціональної криз і привів би у результаті до влади на новий термін чинного Президента.

Сьогодні в Україні офіційно стартує виборча кампанія. І хоча весь агітаційно-пропагандистський бруд у нас іще попереду, вже зараз можна стверджувати напевне: попри те, що у житті нашої молодої держави ці великі президентські перегони вже не перші, ТАКОГО забігу Україна ще не бачила. Одні його учасники змагатимуться за збереження існуючого режиму, своїх капіталів, впливу та посад, інші намагатимуться розпочати новий, демократичний, етап розвитку держави. На кону стоять надто великі ставки, і від того, хто зірве банк, залежить доля не лише учасників мегаперегонів, які де-юре почалися цього дня, а й усього українського народу. Про те, якими, на їхню думку, будуть визначальні риси цієї доленосної кампанії, «УМ» вирішила поцікавитися в українських політологів.

Заборгованість із зарплат в Україні, яку нібито ліквідовує уряд Януковича, насправді складає 2 млрд. гривень. Понад 1 млн. осіб на 16 тис. підприємств не одержують оплату за свою працю своєчасно.

Останній місяць перед офіційним стартом виборчої кампанії засвідчив цікаві тенденції в «розкрутці» так званого «єдиного кандидата від влади». Та якщо нерви в самого Віктора Януковича ще тримаються в заведеній пружині, то деяким його донецьким соратникам явно не завадило б перевіритись у психоневролога.

Власне, ліміт згадок на наших сторінках про Едуарда Коваленка (того, що привласнив собі бренд УНА-УНСО та з легкої руки Олександра Лавриновича пройшов перереєстрацію в Мін'юсті) вже давно вичерпався. Не того польоту птах, аби витрачати на нього навіть сарказм. Проте твердження «скажи мені, хто твій друг...» не втратило своєї актуальності. А Коваленко йменує себе «другом Ющенка». І рветься підтримувати його на виборах. І здіймає довкола своєї недолугої персони таку куряву, через яку хтось не надто розсудливий та вдумливий, можливо, і почухає потилицю, думаючи: «А Бог його знає, може, й справді друг...»

Під спільним меморандумом, де йдеться, зокрема, про те, що «за роки незалежності Україна, на жаль, так і не стала національною державою української нації», внаслідок чого сьогодні ми маємо «неспроможність нинішньої влади забезпечити майбутнє України як суверенної, національної й демократичної держави», стоять підписи лідерів чотирьох націоналістичних організацій: голови Організації українських націоналістів Миколи Плав'юка, керівника ОУН (революційної) Андрія Гайдамахи, лідера Всеукраїнського об'єднання «Свобода» (донедавна — Соціал-національної партії України) Олега Тягнибока та голови Конгресу українських націоналістів Олексія Івченка.

Ситуація з так званою Українською національною асамблеєю, де головою — такий собі Едуард Коваленко, привертає увагу не стільки тим, хто саме «підтримує» Віктора Ющенка (адже колишній дрібний підприємець із Генічеська справді не вартий жодної уваги як «підкорювач столичних політичних вершин»), як насамперед зовнішнім антуражем і метою — як саме і навіщо УНА «підписується» за лідера «Нашої України». Минула субота — день, від якого до офіційного старту президентської виборчої кампанії залишався рівно тиждень, — стала вагомою заявкою президентської Адміністрації на застосування в протиборстві з Ющенком найчорнішого піару. В даному випадку через маріонеткову УНА та висвітлення її акцій на центральних телеканалах розвивається тема «екстремізму» й «фашизму» в іміджі Ющенка, в ідеології його оточення та політичної бази. Усі бажаючі могли пересвідчитися, хто саме є замовником таких декорованих походів, а також — як із ними боротися.

Провідні конструктори української політичної машини створили річ небачену в новітній історії країни — парламентсько-урядову коаліцію. Закладена в ній ідея проста і, на перший погляд, гранично технологічна. Групи й фракції у Верховній Раді, що склали більшість, забезпечують законодавчий супровід діяльності уряду, а також піклуються про безпеку Кабінету Міністрів, не допускаючи гострої критики на його адресу й блокуючи спроби відправити його у відставку. Водночас більшість розділяє з урядом відповідальність за здійснювану в країні економічну та соціальну політику. Відповідальність імплементована тим, що групи й фракції мають «квоти» на конкретні міністерські посади.

Напередодні президентської кампанії в Україні триває великий розпродаж державної власності в інтересах фінансово-промислових угруповань. Напрочуд швидко перейшов до приватних рук найбільший у країні металургійний комбінат «Криворіжсталь». Схоже, тепер у коло інтересів вітчизняних олігархів потрапила найбільша державна компанія «Нафтогаз України».
Минулого тижня Верховна Рада внесла зміни до держбюджету-2004, якими може дати старт процесу приватизації Нафтогазу. Такий висновок напрошується у зв'язку з тим, що парламент вкотре продемонстрував власну непослідовність у реалізації економічної політики держави. У лютому 2004–го народні депутати ухвалили закон про зменшення фінансового і податкового тиску на вітчизняну газову промисловість, аби створити максимально сприятливу атмосферу для її розвитку. Проте вже у червні, з ініціативи першого віце-прем'єр-міністра Миколи Азарова, парламентарії «змінили» свою думку і змінами до бюджету на 2004 рік передбачили ліквідацію прогресивного нововведення. Таке «несподіване» рішення веде нафтогазову галузь до банкрутства. «УМ» спробувала розібратися, хто ж стоїть за лобістськими намірами взяти у свої руки найбільшу нафтогазову компанію держави.

Сьогодні по обіді почнеться засідання Комітету з питань регламенту, депутатської етики та організації роботи Верховної Ради України. Питання номер один порядку денного — розгляд подання Генпрокуратури щодо одержання згоди парламенту на притягнення депутатки Юлії Тимошенко до відповідальності та її арешт.
За великим рахунком, це вже шоста спроба відомства на вулиці Різницькій забрати в Юлії Володимирівни депутатський імунітет та надягнути на опозиціонерку наручники. Досі жоден Генпрокурор (а їх за час «посиленої уваги» до Тимошенко змінилося вже троє) не спромігся перевести пані Юлю з парламентського статусу в тюремний. Нагадаймо, що в ті два місяці, коли Тимошенко «гризла нари» Лук'янівського СІЗО, вона не мала депутатської недоторканності, бо віддала перевагу перед депутатством роботі в Кабінеті Міністрів із Віктором Ющенком.