Минуло більше року, як у Польщі прийшли до влади «помаранчеві» — представники доби революційної «Солідарності»; політичне походження нинішніх провідників виводиться саме з руху незалежних профспілок, котрі очолили антикомуністичний опір 80-х. Але водночас якоїсь однієї дати приходу генерації ПіС до влади немає, бо парламентські, президентські й мiсцеві вибори у часі розбіглися.

Після кривавих боїв, якими ознаменувалося засідання Київської міськради минулого четверга, від учорашнього зібрання столичних депутатів на Хрещатику, 36 кияни також мирних дискусій не чекали. Тим паче що болюче (для декого з депутатів — у прямому сенсі) питання про скасування надмірного підвищення тарифів на комунальні послуги цього разу доповнювалося вимогою опозиції засудити бійку в залі Київради 7 грудня, у якій, нагадаємо, нібито брали участь спортивні чоловіки невідомого походження, але з депутатськими значками.

Ореста Скочного знає чи не пів-Тернополя, причому лише з хорошого боку. Все своє життя він пропрацював у одній галузі, понад тридцять років очолюючи тернопільський міський відділ зв'язку, при цьому завжди активно займався громадською діяльністю (кілька років тому навіть став лауреатом Всеукраїнської програми «Лідери регіонів»). Вперше Скочний був обраний депутатом Тернопільської міської ради ще зовсім молодим, відтак кожні наступні вибори знову і знову приносили йому депутатський мандат. Після здобуття Україною незалежності на виборах до місцевих рад відбулися суттєві зміни, однак «фарт» пана Ореста залишився.

Першим видимим кроком до об'єднання національно-демократичних партій у єдину політичну силу, про яку йшлося в суботу на з'їзді УРП «Собор», має стати організаційна єдність між двома абсолютно незалежними частинами розколотого майже десять років тому Народного руху. Як вдалося дізнатися «УМ», можливо, саме цього тижня буде публічно оголошено про намір створити єдину раду на чолі з лідерами двох партій — Борисом Тарасюком (НРУ) та Юрієм Костенком (УНП), спільний секретаріат і спільні офіси. Кінцевою метою цього акту має стати злиття двох партій.

ЦВК Придністров'я повідомила вчора, що на позавчорашніх президентських виборах у цій ніким не визнаній сепаратистській республіці переміг діючий президент Ігор Смирнов. Смирнова направили з Москви до Придністров'я незадовго до розпаду СРСР. Він був активним учасником відриву задністрянських територій від Молдови в результаті збройного конфлікту 1992 року. З того часу він незмінно панує в наддністрянському сепаратистському апендиксі. За Смирнова проголосували більше 80 відсотків виборців, подає РІА «Новости» з посиланням на повідомлення центрвиборчкому. У перемозі Смирнова, для якого це буде вже четвертий п'ятирічний президентський термін, ніхто не сумнівався, оскільки в так званій республіці практично відсутні не лише справжня опозиція, а й будь-яке демократичне політичне життя.

Хто його знає, яким було би засідання ради «Народного союзу «Наша Україна», якби на нього не приїхав її почесний глава Віктор Ющенко. Президент не раз пробував посунути від керівництва тих людей, яких охрестили штампом «любі друзі». Але останнім завжди вдавалося чинити політичні відкати і берегтися біля партійного стерна. Як-не-як, саме вони були серед основних організаційних фундаторiв НСНУ, відтак зберігали потрібні впливи. Цього разу Президент вирішив довести-таки справу до кінця й особисто прийшов на раду НСНУ. Він порадив призначити тимчасовим головою ради «НУ» керівника свого секретаріату Віктора Балогу. Цю кандидатуру у кілька спроб — рада партії таки затвердила. Главою виконкому став «нашоукраїнський» «гуру» Роман Безсмертний.

Ім'я Семена Глузмана називали в числі не так імовірних, як просто бажаних претендентів на посаду Уповноваженого з прав людини. Як знає наш читач, після відставки Ніни Карпачової крісло омбудсмана залишається вільним. Тож зараз у парламентських фракціях мав би тривати процес обговорення наступника Карпачової, адже закон вимагає, аби це питання було розв'язане у певні строки. Хоча жодного пожвавлення у цьому процесі поки що не спостерігається, і політики, зайняті вкотре більш актуальними питаннями (бюджетом тощо), не квапляться визначатися з претендентами. Що тільки зайвий раз доводить вторинність інституту омбудсмана в нашій країні. Однак ідеться зараз не про це. Поки що на тему «нової Карпачової» висловлюються тільки експерти і політологи. Дехто з них, до речі, припускає повернення в активне політичне життя Віктора Медведчука, яке, буцімто, може відбутись саме за рахунок того, що колишній голова кучмівської адміністрації займе крісло Уповноваженого. Залишимо це наразі без коментарів, тим паче що така версія існує лише на рівні припущення... Що ж стосується Семена Глузмана — людини трагічної і неординарної долі, — то він, по-перше, цілком реалістично оцінює власні шанси, а по-друге, заздалегідь відмовляється від подібної «честі», посилаючись на вік і втому від усієї абсурдності теперішніх українських реалій. Та про це — трохи згодом, а поки що до Глузмана є інше питання.

Тиждень поспіль для багатьох кіровоградців день починається і закінчується мітингами і пікетами. Головна площа міста заставлена наметами різного кольору: таким чином своїх кандидатів на міського голову підтримують різні політичні сили. До речі, щоб бажання стовбичити на площі не зникло, своїх прихильників тут підгодовують піцою з модного в місті закладу «Grand–picca».

Нині ще не можна з певністю стверджувати, що країна вже другу добу живе з бюджетом — прийнятий цієї середи документ ще має підписати Президент України. Для цього главі держави законодавство відводить 15 днів. Сам же Віктор Ющенко налаштований доволі скептично і навіть зауважив, що виконати основні положення бюджету, скажімо про рівень інфляції 7,5 відсотка на початку року замість 11 в жовтні, буде дуже важко.
Проаналізувавши все, що за вчора говорили про ухвалений напередоднi закон політики, економісти та громадські діячі, ми дійшли висновку: добре слово про головний фінансовий документ наступного року поки що мовили тільки уряд та «Партія регіонів».